Наталена Королева - Quid est Veritas?

Лагідно всміхалося воно з-поза колон, поміж полами розсуненої котари, заглядало до атріуму Флори.

В теплий, аж душний вечір, срібні хвилі моря, що тихо дихало, підіймались і опускались ритмічно, як груди могутнього велетня, закутого в сріблясту зброю.

Прокулині думки линули в світи мрій минулого, як хмарка ластівок, що відлітають у вирій.

Без жалю й без болісті, з лагідною меланхолією відмітила:

— Моїм мріям уже не потрібно ні надії на здійснення, ні очікування, як це потрібно мріям юності… Снам зрілого віку, як і дитячим казкам, вистачає, щоб вони були лише барвисті й гарні…

Однак спомини занадто розхвилювали сьогодні Прокулу. Душа розм’якла, стала майже елегійною…

Незвичайний це стан для матрони! Такий незвичайний, що аж помилилася: прийняла його за ознаку хвороби!

І враз визнала за слабкодухість піддатися їй. Цю безформну кволість слід розігнати живим і пружним словом!

Глянула з вдячністю на Аполлодору й Паренді.

Це мої духові лікарки!.. І обидві вони відзначені божественним натхненням!

Рабині перенесли матрону на вигідне ложе.

Легке вовняне покривало обвило відсвіжене купіллю тіло.

Збуджені життєві сили й приємна втома робили ще лагіднішим передсмак нічного відпочинку.

Прокула відпустила всіх рабинь. Залишилася тільки Аполлодорина псалтрія коло своєї жриці, а коло фонтана — Паренді, занурена у світ своїх казок.

Матрона уважно прислухувалася до Аполлодориних вияснень про хвороби духа [444] Хворобами духа називали жерці Аполлона нервові хвороби. .

— Найлегше недомагання духа враз може змінити всю психіку людини. Буває, що таке недомагання підштовхує людину до вчинку, цілком тій людині невластивого. А от же майже всі ті, навіть і лікарі, що прислухаються до сухості в носі при звичайнім нежиті, ні на хвилинку не потурбуються станом хворого духа. А та хворість, часами й найлегша, може знищити все життя, та ще й не лише хворому, але й найчастіш найближчим людям [445] Із староєгипетських, так званих «медичних папірусів». Дещо з них згадували ще дельфійські жерці, дещо мали записане самі. Єгипетські «медичні папіруси» дуже численні, багато їх знайдено. І на диво сьогоднішнім лікарям, з них видно, як тоді вже багато дечого знали. Напр., Єгипет уже знав штучні зуби (з слонової кістки) й штучне око. .

Прокула перевела погляд із жриці на казкарку.

«І от, усе товариство моє, — думала, — ці дві та ще Арете, моя «втілена тінь». Правду каже Аполлодора: тіло моє, хоч і постаріле, здорове. Хворий мій дух… Він, як інвалід, що повернувся з довгих походів скалічений, увесь у шрамах. І як Одіссей не знайшов дома нікого й нічого з минулого… Лише руїни того, що колись було!.. Мовчання й самітність — це доля тих, хто надовго покинув рідний дім… рідний край… Але чому ж кожен, як Одіссей, прагне бодай у думках своїх, у згадках та мріях повернутися до тієї своєї Ітаки [446] Ітака — батьківщина Одіссея. ? Навіть і добровільно покинутої?»

— Аполлодоро! Чому люди найбільше вірять тим, хто говорить про щастя в іншому світі? Тим, хто обіцяє їм досконале блаженство — але не тут, на землі, а десь в Елізіумі [447] Елізіум — рай, місце, де перебувають «душі блаженні». Крім того, римляни знали ще пекло, «Тартар», а греки — «Гадес», де каралися душі злих. Душі, що не були ні добрі, ні злі й не чинили ні добра, ні зла, йшли «на поля асфоделів» (або у «лімби»), де не було ні світла, ні пітьми, лише «присмерк». І там вони не знали ні радості, ні болісті, втрачали пам’ять і не могли згадувати. Не знали також ні надії, ні мрії, ні снів. Тому греки й римляни казали про людину до всього байдужу, що вона «за життя вже блукає полями асфоделів». ?

— Мабуть, тому, доміно, що дух досконаліший за цей видимий світ і все, що є в ньому. Тому вірять, що найдосконаліше мусить бути поза межами цього недосконалого світу!

Прокула знову поглянула на казкарку:

— А ти, Паренді, також віриш у мандрівки вдосконалення чи відкуплення?

Прокула ласкаво всміхнулася до Аполлодори:

— Чи ти знаєш, посвятна діво, що Паренді, як і ти, визнає Аполлона? Бо її бог — також Святе Світло!

— Святе Світло — одно, ясна володарко! — обізвалася, не зміняючи пози, Паренді. — Воно — єдине, як єдиним нам здається місяць на небі!

Вказала рухом голови на місяць, що вже сяяв на небі й сипав своє проміння на землю й море. Зачерпнула води з басейну й помалу випускала її з долоні розтуленими пальцями.

— Але ж, поглянь! У кожній з цих краплин відбивається цілий місяць! У кожній! Хоч у небі він єдиний. Так відбивається й Святе Світло в душах людських… Але воно — одно… Що ж до мандрівок удосконалення, то дух міняє своє тіло, як міняємо одежу, доки, одягнений у світло й сам світлий, не дійде до своєї Світлої Мети… щоб остаточно вдягнутись у Святе Світло [448] Парсійські вірування. Парси — поклонники «Святого Світла», найстаршої в Персії віри. … й напитись із келеха Обнови [449] З дельфійських містерій. … — закінчила Аполлодора та додала, немов для самої себе: