Наталена Королева - Quid est Veritas?

За стародавнім звичаєм, тут день починався купіллю й купіллю кінчався.

Мудрість-бо давновіка навчала: «Повторюючи купання, подвоюєш собі життя».

Тому і в Прокулиній віллі, як по всіх інсулах чи віллах багатих людей, що хотіли мати якнайменше взаємин із зовнішнім світом, на домашні терми звернено особливу увагу.

Щоб зберегти якнайдовше силу та пружність тіла, Прокула потребувала довшого, хоч і неприємного, масажу, що його робили кожного дня під ніч. Тривав він більш години. І матрона не могла б цього стерпіти без-лектури, співу або музики.

Так поєднували також забаву з користю і в публічних термах у Римі. Тож такий звичай напевно добрий і корисний.

І на Мізенській косі не занедбували цього звичаю.

Але цього вечора матрона враз відпустила співачок і лекторку.

Крім гурту невільниць ипсігіх [437] Unctrix — масажистка. , в атріумі Флори — як називали унктуарій [438] Унктуарій — приміщення, призначене на виконання масажів та намащень. , прикрашений статуєю Флори, — лишилася тільки перська казкарка Паренді та немолода жінка поважного вигляду, взута у білі сандалі.

При ній стояла молоденька псалтрія [439] Псалтрія — співачка. з лірою.

Матрона дивилася на пружні, здорові тіла молодих масажисток.

«Немов позичають мені своєї молодої життєвої сили, — перебігла думкою.

— Махнути рукою, щоб відійшли? Чи махнути рукою на цю невдячну боротьбу з віком? Піддатися без бою?»

Ні, донька квіритів не вийде з життя нарікаючи, як немічна бабуся! Треба впасти в бою, мов воїн, що б’ється навіть тоді, коли бачить, що виграти бою не може!

— Аполлодоро! — звернулася Прокула до жінки в білому взутті. — Ти знаєш не тільки ліки, але й таємниці Аполлона-Сотера [440] Аполлон-Сотер — Аполлон-Спаситель, що рятує і зціляє. Слово «сотер» — грецьке. . Скажи мені: чи людина повинна вмерти від недуги? Чи людському вікові є межа, якої переступити не можна?

Аполлодора зробила кілька кроків до матрони.

Рабиня поставила фотель з подушками біля широкого столу, на якому розтирали Прокулу.

— Аполлон-Сотер, доміно, провадить духа людини, яка вибрала собі цього бога за вождя, мандрівками іспитів та шляхами відкуплення. Тому й називаємо Фойбоса-Аполлона Сотером, тобто Спасителем. Але, крім духа, що є сином безсмертя, людині дано ще й тіло, дитину землі. Спочатку обидвоє мають однакову силу, і кожне тягне до того, що йому близьке. Але дух повинен дозріти аж до увільнення з тіла. Тоді він слабше тримається землі й могутніше прагне до безсмертності. Ми це називаємо: до просторів Вічного Світла. Тоді дух розірве пута, що в’яжуть його з тілом. Такий сильний дух вже не потребує помочі від недуг, щоб визволитись із тіла. Він просто скидає його, як зношену одежу, та одягається у світло… у вічності [441] Так вірили жерці та жриці Аполлона, а також їхні адепти-вірники, що зверталися до цього бога. …

— Сильний дух визволяється від зношеної одежі-тіла… — повторила Прокула Аполлодорині слова.

Але, як хмарка хмарку, накрила ці слова нова думка:

— Усе ж таки, як добре почувати, що наше тіло ще здорове, міцне й бадьоре! Хоч би вже воно давно перестало бути для духа оздобною, святковою одежею, toga ferialis [442] Toga ferialis — святкова одежа. , що її беремо в свято життя… Однак ще довго може воно служити бодай за добрий та зручний похідний плащ для дальших життєвих боїв… коли вже святкова доба життя, молодість, давно відлетіла…

Масажистки зручно обернули тіло матрони й продовжували свою працю. Але одночасно немов перегорнули й сторінку Прокулиних міркувань.

Добре вчинила Аполлодора, що з Таррагонської Преторії прибилась, як посвячений лебідь Аполлонів, на цей Мізенський ріг… Жаль тільки, що не привезла з собою Гели!.. І ту малу профантиду, як і все інше з Прокулиного минулого, життя віднесло безповоротно!..

Але чи ж тільки малу Гелу-муринку втратила Прокула? Чому ж уболівати більше над цією втратою, ніж над іншими, важливішими?..

І понесли Прокулу спомини…

Різнобарвні, ясні й темні, загойдалися на хвилях пройденого життя… Пливли в безкраю блакить колишніх мрій та сподіванок…

Та мало було тих, що допливли до самого берега… Скільки їх утопилося в морі!.. Іноді й при самому відплитті!..

За давнім звичаєм, що його Прокула так любила й точно дотримувалась у всьому, мізенську віллу було вибудувано так, що з неї скрізь було видко море. Навіть із пісціни [443] Пісціна — басейн. У термах робили його настільки великим, щоб можна було в ньому плавати. Домашні терми мали басейн лише на одну людину, терми громадські — на кількоро, навіть на кілька десятків людей. домашніх термів.