Володимир Єшкілєв - Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]

Чотири доби, аж поки у печері геть не закінчились дрова, маг і його гарем не ризикували виходити на поверхню. Коли ж вони все ж таки обстежили захоплену чотирилапими ворогами фортецю, то виявилось, що ведмедям вдалося дістатись до запасів харчів. Й до тих, що були сховані на верхівці сторожової вежі, й до закритих у секретному порубі під теремом. Злодійні звірі похазяйнували у своє задоволення: зжерли майже третину зимового запасу, а решту розкидали городищем. Шукаючи їжу, ведмеді зруйнували дровітню й навіть завалили одну з малих сторожових веж.

Те, що лишилось від їдла, Макарій з наложницями перенесли до печер та ще й нагромадили там сухої деревини. Візантієць заспокоював себе і свій гарем тим, що ведмеді невдовзі поринуть у сплячку. Спірка поставилась до такої вичікувальної стратегеми скептично. Розвідниця мала досвід зустрічей з волохатими господарями гір, які між теплим барлогом і полюванням у снігах чомусь обирали останнє.

Загнані ведмедями під землю, вони мали безміж часу для кохання і бесід. Макарій розповідав юним слов’янкам про життя в Імперії та про свої мандри. Вони ж співали та вчили візантійця хорватської говірки. Він розпитував їх про науку чаклунів білого племені та родових богів, але його новоспечені наложниці відповідали непевно й блукали околясами. Зате вони охоче, перебиваючи одна одну й сварячись, розповідали про свої мисливські пригоди. В цих пригодах Спірка і Доброслава виглядали достоту безстрашними амазонками, нагромаджуючи одну вигадану перемогу над іншою. Макарій охоче слухав, питав і уточнював, коли в оповідях траплялись незнайомі слова. Й жодного разу не згадав, як знамениті на весь лісовий край мисливиці наввипередки тікали від розлюченої ведмежої родини.

Поступово колишній диякон вивчив вдачу кожної з трьох.

Найпростіше було зі Спірославою. Звитяжну й безхитріснуї Спірку цікавили лише змагання, бої та мисливські подвиги. Видно, боги Білого племені помилково помістили мандрований чоловічий дух у ніжне дівоче тіло. Дух від такої оказії не розгубився й пристосував отримане тіло під свої потреби. Попри її небуденну вроду, кохатись зі Спіркою візантійцеві не сподобалось. Юна воїтелька залишалась холодною та відстороненою, хоча, згідно з присягою, й виконувала усі накази чорнобородого мага. Альковний бік життя не цікавив Спірку. Вона цілими днями займалась зброєю, гострила мечі, перемотувала стріли, майструвала луки та мисливські петлі. Під час ганебної битви з ведмедями лише Спірка не втратила зброї. В суперечках з Доброславою вона ставала все більш різкою, не визнаючи за родовитою турицею ні військового, ні мисливського авторитету. Панічна втеча Доброслави у згаданому бойовищі остаточно знищила її репутацію у Спіркіних очах. Їхні суперечки готові були перетворитись на відкриту ворожнечу, чому сприяли бездіяльність та тісний простір печери.

Характер Доброслави сформувався навколо фамільної гордості Горанового роду. Вона легко ображалась і довго пам’ятала найменші кпини. З кожним днем її настрій гіршав. Хоча вона й не ділила ложе з Макарієм, навіть формальне становище наложниці її гнітило і принижувало. Візантієць помітив, що Доброслава перебуває у напруженому очікуванні. Він здогадався: їй хтось обіцяв допомогу, дівчина сподівається на появу родичів-рятівників. Вона знає, що чутки долають кордони племен та народів, й невдовзі її рідні почують, що зайда-маг, якого пригріли дідичі верховинців, узяв за наложниць трьох хорватських дівчат. Від вістових застав Білого племені до старого городища воям йти дві доби. Навіть якщо князь та його жупани не сприятимуть рятуванню випханок, впливові родичі дівчини здатні відрядити до городища своїх посіпак або ж найманців. Саме цього, на думку візантійця, й очікувала Доброслава. Тому Макарій вирішив про всяк випадок не ризикувати й до пори до часу не займати онуки княжого радника. Тим більше що йому більше подобалась Риска. Він вважав, що в ній втілились риси найпершої іпостасі богині — Вогненної Орай, пророчиці і берегині. Владність Дани, утілена в Доброславі, і войовнича вдача Тари, що її отримала Спірка, насторожували колишнього диякона.

Лікуючи Риску і спілкуючись з нею, він швидко зрозумів, що душа рудої не прагнула ані мисливських подвигів, ані життя у високих княжих хоромах. Риску в першу чергу цікавили замовляння від хоріб, рецепти травників і заморські способи готування їжі. Вона спокійно прийняла своє нове становище і була ніжною з Макарієм, незважаючи на поранення. Він любив розповідати Рисці і про свої алхімічні пошуки, і про сімейний досвід з анткою. Почувши від нього про звичаї антів, Риска визначила, що дуже багато з побуту цього південного народу співпадає з предківськими поконами Білого племені. На підтвердження своєї думки вона навела приклади з весільних обрядів та домашніх заборон. А ще вона згадала, що її мати, так само як і антська дружина візантійця, кидала ропуху через вогонь, щоби луснуло черево сусідської корови. І дійсно, сміялась руда, та корова потім жерла й жерла траву, аж поки їй не роздерло шлунок.