Володимир Єшкілєв - Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]

Арата зачаїлась під тином, прислухаючись до звуків, що линули з хутора. Там сперечались чоловіки, які, судячи з їхнього голосного варнякання, встигли хильнути хмелю. Змісту розмови дружина Богомола не розуміла, але вона цього й не потребувала. Головним було те, що жителі мочарів відчували себе у цілковитій безпеці, а їхні вартові за цим п'яним гомоном нічого не чули. Псів, наскільки знала Арата, в болотяних поселеннях не тримали. Отже шлях до хутора був відкритим.

Вона нарахувала вісім очеретяних хиж. Це означало, що на хуторі живе не менше восьми сімейних пар.

«До десяти боєздатних чоловіків, два-три дідугани й кілька хлопців-підлітків, — припустила Арата. — Жінки у жаб’ячих дітей не войовничі, але можуть кинути ножа або ж хлюпнути окропом. Найбільша небезпека — від малих луків, з яких можна стріляти навіть через шпарини у хижах. З відкритого бою краще не починати».

Вона приготувала боєзапас для духової трубки, нечутною тінню перестрибнула через перший тин, зробила дірку у другому, пролізла крізь неї й обережно заглянула до найближчої хижі.

З темряви чулось дихання сплячих людей. Придивившись і прислухавшись, Арата розрізнила шістьох: старшу жінку, дорослу пару і трьох дітей. Одна дитина не спала, їй здалось, що це була маленька дівчинка. Дорослий чоловік лежав з самого краю, обличчям до стіни. Дружина Богомола обігнула хижу, приклала вухо до її очеретяного боку. Гаряче і смердюче дихання чоловіка пробивалось крізь сухе плетиво. Арата приготувала ніж з тонким видовженим лезом, примірялась і різко ударила крізь очерет на Шість пальців правіше від нагрітої диханням ділянки.

Було чутно, як сіпнулось тіло. Чоловік застогнав, але неголосно. Арата зачаїлась між хижою і тином, готова у будь-яку мить нирнути у дірку. Але нових стогонів і рухів вона не почула. Сім'я проспала смерть свого годувальника. Войовниця глянула в бік другої хижі. Перед тою поставили клітку, де рохкали свині. Один з підсвинків дивився просто на Арату. Гомін на хутірському токовищі тим часом вщух, верхівками хиж блукали непевні відсвіти сторожової ватри.

Богомолова дружина, намагаючись не наступати на купки розкиданого хрусткого сміття, перебігла до другої хижі, протиснулась між свинарником та очеретяною будівлею, прислухалась до тамтешнього буття. В житлі панував неспокій. Подружжя віддавало шану богам кохання, інші не спали. Зате у третій хижі панував сон. Випущена з трубки оперена голка вкоротила віку здоровенному дядькові, що хропів ледь не на весь хутір. Проте його жінки (а їх Арата налічила аж три) виявились більш чутливими, аніж сім’я в першій хижі. Не минуло й десяти проміжків між вдихами відтоді, як здоровань припинив хропіти, як з третьої хижі пролунав несамовитий жіночий вереск.

Арата сховалась за свинарником й звідти випустила голку в чоловіка, котрий вискочив на крик з другої хижі. Напевне, це він кохався з дружиною, бо вистрибнув надвір зовсім голим. Отруєна криця вжалила болотяного мешканця між лопаток. Він намацав її, витягнув з тіла і здивовано подивився на оперене жало. З цим здивуванням на обличчі мочарник і відійшов до предків.

Тим часом весь хутір піднявся на ноги. До третьої хижі підбігло аж четверо чоловіків, озброєних рогатинами та малими луками. Один з них тримав смолоскипа. Певно, хуторяни вирішили, що на острів напав звір. З хижі назустріч мисливцям вискочила молода жінка й почала щось гарячково пояснювати. На обличчях хуторян Арата побачила розгубленість. До них підбігли ще люди — троє чоловіків, жінки, діти. Один з хлопчиків побачив труп голого чоловіка і закричав.

«Семеро чоловіків, — визначила сили ворога войовниця. — Один з мечем, троє з рогатинами і смолоскипами, один з булавою і двоє з луками. Ще є два неозброєних підлітки і три сильні молоді жінки. На решту можна не зважати… Ото буде забава!»

Першими загинули ті, що були озброєні луками. Обох вразили метальні ножі-рибки. Жінки здійняли страшний лемент, побачивши Арату, що перестрибнула через свинарник і кинулась на хуторян. Брудна до чорноти, швидка і смертоносна, вона нагадувала нічного демона, що вискочив з Нижнього світу напитися свіжої крові.

Широкоплечий мочарник, якого войовниця визначила як ватага хуторян, розкрутив і кинув булаву. Хоча від нього на кілька кроків несло брагою, рука не схибила. Шпичаста залізна сфера на ланцюгу неминуче розтрощила б Араті голову, якби вона не присіла. Широкоплечий, якого важка булава розвернула уліво, несамовільно зробив півкроку вперед й несподівано для себе наштовхнувся на меч войовниці. Вона вколола його під серце і відстрибнула убік. Ватажок хуторян наче наштовхнувся на кам’яний мур, упустив булаву, блювонув зеленкуватою рідиною. Ще до того, як він упав на черево, войовниця стрибнула вперед.