Володимир Єшкілєв - Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]

Того разу вона увірвалась до укріплення, озброєна двома серпастими мечами; увірвалась, немов літній степовий вихор. Перші перемоги були легкими. Їй знадобилось лише півтора десятка проміжків між вдихами, щоби знищити сторожу при брамі. Крадії впали, жодним звуком не встигнувши попередити сплячих родовичів. Крізь перерізані шиї сигнальні звуки не проходять. Лише криваве булькання.

Але вже за мить Арата відчула протидію іншого рівня.

В очах войовниці потемніло, щось холодне й слизьке натиснуло їй на ребра. На мить їй здалось, що мечі повипадають їй з рук. Одночасно незримі охоронні сили розбудили уличів, які спали у великій довгастій будівлі, накритій очеретом. З неї вискочили бородаті драби у довгих сорочках з булавами і важкими мечами, більш подібними на заточені залізні штаби.

Арата промовила закляття проти дурману. Перш ніж слизька задуха відступила від її легенів, вона побачила зелено-прозоре велетенське тіло, що переповзало через снопи перед житловою спорудою. В цю мить войовниця відчула, що перебуває за крок від смерті.

«Жабо, згинь! Айме сміде!» — крикнула вона, знову відчула в руках силу й шулікою налетіла на першого з бороданів.

Той замахнувся мечовидною штабою й охнув — сталевий серп розрізав йому живіт і випустив на волю спрутоподібне звивище кишок. Воно вистрибнуло з черева бороданя, наче жива істота, й хлюпнуло на тік. Арата легко ухилилась від прямого удару, відразу забула про вибалушеного улича, стрибнула вбік і наступної миті зустрілась аж з трьома ворогами. Не такі кремезні, як перший, вони, тим не менш, подужали двічі подряпати її своїми мечами, перш аніж з їхніх розрізаних судин забили фатальні червоні фонтанчики.

Араті як жінці було важко змагатись з богатирями у замашному перерубуванні тулубів. Зате вона достеменно знала, де у людському тілі знаходяться кров’яні протоки. Для того щоби швидко знекровити дорослого чоловіка, особливої сили не треба — лише точність і блискавичність ударів. Тим більше що улицькі селюки не носили броні й не відзначались військовим вмінням. Вони безпорадно крутились навколо себе, намагаючись дістати вертку, наче сарпа, Арату, підставляючи свої тіла під ріжучі удари гострих як бритва мечів.

Більше клопоту було від собак, які на шмаття дерли шкіряні штани і чоботи войовниці. Їй довелось відволіктись на цих четвероногих, заскочивши на колодязний зруб і блискавично замінивши один із мечів на сталеве віяло. Уражені шматками отруєної сталі, пси порозбігались, а невістка Триликої знову взялась махати двома серпастими клинками.

Смертельно порізавши п’ятьох чи шістьох бороданів, дружина Богомола зустріла досвідченого воїна. Він не мав бороди, зате, за звичкою найманців, носив довгі вуса і хазарського оселедця. На грудях мав пишне татуювання — сонячний диск у кігтях хижого птаха. Воїн рухався утричі швидше за селюків, і в руці його була справжня зброя — меч-акінак з харалужним лезом. За всіма ознаками це був грізний супротивник.

Арата зробила вигляд, що тікає від нього, застрибнула на земляний насип, потім на стайню, звідти перелізла на дровітню, з неї знову зіскочила на тік. Вусань піддався на її хитрість, погнався за нею і в запалі погоні не помітив, як втікачка знову застосувала смертоносне віяло, з якого в бік ворога злетіла маленька залізна стрілка. Подряпина від неї була незначною, але отрута діяла швидко. Особливо тоді, коли у вжаленого стрілкою напружено працювали м’язи. Вусань не пробіг током і двадцяти кроків, уповільнився, схопився за груди. Відтак заточився, випустив з правиці зброю і захрипів, видушуючи з себе якісь пусті слова.

Арата здалеку спостерігала за ним, а потім продовжила свою справу. Підлітку з довбнею, що раптово вискочив з-під дровітні, вона блискавичним ударом зрізала чоловічу гордість й залишила його корчитись і верещати посеред двору. Потім їй під руку попався сивоголовий улич, ненависть якого набагато перевищувала силу. Він розмахував ножем, з його беззубого рота линув потік найжахливіших проклять. Арата нирнула старому під руку, опинилась у нього за спиною й — у розвороті, з розмаху — майже відтяла уличеві голову. Та повисла на вузькому шматку шкіри. Ворожа кров укотре залила їй очі.

Далі все було просто. Вона, майже граючись, вбила ще двох підлітків, яким злі духи підказали заступити їй шлях, зайшла до божниці, зробленої у вигляді зрубу зі шпилястим дахом, і забрала звідти подобу богині. В божниці, серед розмальованих кумирів, стояв невеликий, вирізаний з коштовного зеленого каменя, бовван Жаби.