Володимир Єшкілєв - Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]

— Чому ж сам не купиш? — не повівся Бойвів син. — У вівчарівен стегна міцні, на овечій бринзі рощені.

— Небесні Цепичі-змії послали мені знак. На цих хорватках — печатка Сили.

— Не розумію, — Шикорчик зачув за спиною гомін, озирнувся й шикнув на джур.

— Боги, жупаниче, беруть собі те, що хочуть. — Макарій відчув, що якась прониклива Сила підказує йому всупереч усьому зберігати твердість. Він раптом впевнився, що зможе перемогти у цій нерівній суперечці.

— Боги — так. Але ж не жерці, — не відступав тим часом Шикорчик.

— Жерці наглядають за божим. Інші мають відступити. Хто зачепить боже, проклятий буде. Анафема вето сі!

— Та невже? — молодий отаман стиснув держално меча, так що поблідла шкіра на пальцях його правиці.

— Так. Боги привели їх сюди для служіння собі. — Макарієві здалось, що Сила перетекла до його голосу, що слова виходять з нього не звуками, а разючими перунами.

— То ми їх сюди загнали, не боги.

— Всі ми лише знаряддя богів, жупаниче. Сам щойно казав, що саме боги тобі посилають здобич. А я поставлений наглядати за божим.

— Святі отчі боги , — не відриваючи погляду від очей візантійця, наголосив на цьому слові Шикорчик, — можуть узяти собі двох сучок за двічі по п’ять дюжин монет. Я відступаю їх богам . Нехай Рід Перетинь буде свідком моєї побожності. Але ту, що у гаптованій безрукавці, віддаси мені. Зі здобичі я вибрав її для себе.

— Вона також потрібна богам.

— Звідки відаєш?

— Бачу те, чого не бачать інші.

— Чому маю тобі вірити?

— Тому що я відігнав від тебе Моку-пропасницю, коли вона прийшла взяти твоє життя. Тому що це я дав гадючника й тирлич-зілля [47] Рослина гадючник (Filipendula vulgaris) і корінь тирлича (джинджури, Gentiana lutea) — афродизіаки, складові традиційного карпатського любовного зілля. Дрожкові, — кивнув Макарій на одного із джур, — що ним навернув він до себе серце діви Олади. Тому що це я перед ликами трьох богів палив сіно й тим зупинив буревії, що насилали з Громового хребта. Тому що й ти сам знаєш: я бачу далі й відаю більше за тебе, за твоїх джур і за усіх твоїх родичів. Якби не я, жупаниче, чаклуни-чорнокнижники понищили б половину твоїх родовичів. Я сказав.

— Знаємо, що ти хитрець [48] Хитрець — майстер (давньослов’янське). , але ж і хитреці брешуть, — примружив ліве око Шикорчик.

— Хто бреше про волю богів, той наражається на страшне прокляття, — твердооко глянув на нього Макарій і зіскочив з богословської теми: — А чим тебе, жупаниче, так зачепила ота миршава хорватка? Твої наложниці вродливіші.

Шикорчик хвилину роздумував, відтак непомітно дав Макарієві знак: відійдемо, мовляв.

Вони пройшли зо півсотні кроків до позеленілої скелі, що захищала старе городище зі східного напрямку. Тут, на дикому камені, давні люди вирізали охоронну руну, подібну до руни Спаса-Велеса. Макарій, котрого мандри навчили пильності до священних справ, не забув привітати жестом-славнем знак присутності Сили.

— Та дівка не з простих буде. — Шикорчик також сотворив славень. — Дорого коштує. Продамо її родичам за злато.

— Хочеш за неї золота? Скільки?

— В тебе стільки немає.

— Звідки відаєш? — тепер це питання поставив візантієць.

— Добре, не відаю, — відступив молодий отаман після недовгої паузи. — Яви, що маєш.

— Це пасуватиме до твоєї нашийної прикраси. — Макарій витягнув з-під череса восьмикутний медальйон, відкрив його, розгорнув пластини дорогоцінного складня. — Агіос Артемісіо сіма [49] Священний знак богині Артеміди (грецьк.). . Навіть твій батько-архонт [50] А р х о н т (грецьк.) — князь. не має такої сустуги.

— Це печатка чужинських богів, — Шикорчик недовірливо доторкнувся до медальйона. Полірований електрум сяяв ні сонці, не поступаючись щирому золоту.

— Всі вільні народи, жупаниче, прославляють Велику богиню. Твої родовичі іменують богиню Даною. У світлиці твоєї матері я бачив її дерев’яну подобу. А це її знак, карбований на світлому хазарському золоті. Запитай у чаклунів з Ігровця [51] І г р о в е ц ь — гора (1804 метри) біля теперішньої Старої Гути в Івано-Франківській області. В язичницькі часи на її пласкій вершині спорудили кам’яне капище, де в Яриліву Седмицю (Юрів Тиждень) відбувались ритуальні ігрища, ініціації та посвяти. , якщо мені не віриш.

— Звісно, що запитаю, — пообіцяв Бойвів син, засовуючи медальйон до свого череса. — Й не тільки в них… Добре, беру це золото за хорватку в гаптованій безрукавці. А ти тягни свої «повновісні» монети. За двох сучок двічі по п’ять дюжин.