Валентин Чемерис - Ярославна

Правда, Ольга виявилась не з лякливих і проявила характер, відкидала всі намагання чоловіка вижити її з Галича. Навідріз відмовлялася йти до монастиря. З якої такої напасті вона, жона, княгиня, в черниці піде? Зверталася до бояр. Ті ставали на її захист – визрівала сварка. Ярослав ніби на якийсь час змирився і навіть трохи позадкував – боячись гніву ще й братів жони київського князя Гліба Юрійовича та володимиро-суздальського Андрія Юрійовича, які стали на захист Ольги. А в них сила, їх і остерігався Ярослав, неконфліктний взагалі чоловік.

Змирився, власне, притих – лише на якийсь час. Вичікуючи зручного для себе випадку. Жили нарізно. Були чоловіком і жінкою, але спали й мешкали в різних кутках палацу, і князь зело гнівався, коли при ньому хвалили княгиню. Чи коли вона втручалася у його верховенство. Показувала, що й вона, як княгиня в Галичі, чогось варта.

Як доходили вісті до Новгород-Сіверського, що позбавляли сну Єфросинію, причиною сімейних чвар у далекому Галичі були не якісь там прояви матері – вона тримала себе на висоті. Просто батько постійно заводив собі все нових і нових любасок і жив з ним відкрито – чи не на очах у своєї законної, яка мусила все це терпіти. Князь Ярослав найбільше любив три речі: владу, вино і жінок. І те, і те, і те він мав удосталь. Владу тримав кріпко, вина завжди мав удосталь, а ось жінок міняв постійно. До пори до часу це йому сходило з рук. Мати завжди ходила сумна й заплакана, і це гнітило Єфросинію ще тоді, коли вона жила в батьковому домі.

Княгиня Ольга терпіла, гадаючи, що муж, як і всі гуляки, урешті-решт перебіситься та й за розум візьметься. Пора! Про його походеньки і так все місто знає, тільки й судять-пересуджують. А йому – хоч би що. А до чого дійшло? Князь вирішив вигнати з дому законну свою жону. Мати якось трималася. Але так тривало доти, доки батько не захопився Настаскою – з боярського роду Чарговичів. Анастасія не просто стала черговою любаскою, а полонила батька і взяла його в руки – як хижі степові птахи хапають ховрашків. Не тріпнеться. Так і батько опинився в її пазурах… Спершу бояри на інтимні походеньки їхнього князя не дуже звертали увагу – хай побіситься. Молодий, здоровий. Відгуляє своє, заспокоїться, ситий та задоволений. Та коли бояри загледіли, що через Настаску владу в князівстві починають захоплювати її родаки, забили тривогу. Аби владу взяли Чарговичі – потомки тюрків, – бояри не могли погодитись. Так почала в Галичі зароджуватися опозиція до Ярослава, який спершу не звертав на неї особливої уваги – а дарма. Буде каяття, та не буде вороття.

Все зміниться у 1173 році, коли помре київський князь Гліб Юрійович, брат матері Єфросинії, її дядько і її рятівник.

За порадою коханки, власне, з її намови й підбурювання, батько таки вирішив постригти свою жону – як збожеволів. Чи такі чари над ним мала клята Настаска.

Ярослав почав чи не живосилом випихати княгиню зі свого палацу, вимагаючи, аби вона негайно постриглася в черниці. А якщо не послухається, то… То хай нарікає на себе. Зважаючи на ті погрози, Ольга, аби врятуватися від монастиря, спішно втекла з Галича до Польщі. Разом з нею подався в добровільне вигнання і син Володимир, котрий у конфлікті батьків завжди стояв за матір, що тільки злило й дратувало батька. А ще з княгинею до Польщі подалися й ті бояри, які вже відкрито були в опозиції до князя.

– Туди вам і дорога, – зрадів князь. – Менше ворогів, спокійніше спатиму.

Дарма радів.

Галичани захвилювалися.

Досить швидко після втечі княгині Ольги з сином та боярами у місті спалахнуло мало не повстання. І таке зчинилося, таке!..

Мороз по шкірі йшов у Єфросинії, як вона слухала вісника з Галича. Повстанці швидко захопили місто.

Князя свого велелюбного посадили у його ж палаці під варту. Слава Богу, що хоч життя йому зберегли. А ось Чарговичів під гарячу руку порубали – чи не весь їхній рід витяли! А Настаску… В Єфросинії, як слухала вісника, в очах темніло. Настаску… спалили.

О Боже! Спалили жінку на огнищі. Бідну, бідну жінку! Єфросинії вже було й жаль Настаски – спалили її тільки за те, що вона була коханкою князя (літописець безпристрасно зафіксує: «А наложницу его Настаску иже смути со…возложиша на костер велик, сожгоша ее…»).

Як почитаєш іноді – до чого ж спритні пера бувають у деяких борзописців.

Ось хоча б:

«Любов – відмінний маркетинговий хід. [20]

Бо як би продавали абсолютну більшість книг? Чого б ми ходили в кіно і в театри? Слухали солодкаві поп-диски?