Валентин Чемерис - Ярославна

Зодягнений Ігор у зелений каптан трохи нижче колін, поверх нього корзно, синє з червоною підшивкою, застібнуте на правому плечі червоною запонкою із золотими відводами, підперезаний золотим поясом з чотирма кінцями. Взутий у гостроносі зелені чоботи, вицяцькувані золотом та сріблом. На голові – висока синя шапка з червоними навушниками – картинка!

У граді дзвони дзвонять.

Ось і «медовий» поїзд галицької княгині – всередині якого розкішна карета. Ігор скаче до карети. Зіскакує з коня і, ведучи його за повід, наближається до карети молодої княгині. І вже навстріч йому дружки-боярині виводять його обраницю – гарна Єфросинія! Справді красна, як сонечко сяє.

На княгині покривало, зав’язане під підборіддям, верхнє вбрання червоного кольору, з широкими рукавами, із зеленою смугою на подолі, підперезана золотим поясом, черевики на ній золоті, висока шапочка, що так і спалахує на сонці від коштовних каменів…

І вже жінки співають величальних пісень і всі разом вигукують: «А в нашому граді всі княгині раді!»

– Приходь до нас, Єфросинко, будеш нам за дитинку! – вигукують з другого краю.

І тут невідь-звідки вихоплюється гурт хлопців та дівчат у святкових вбраннях з вінками на голові. І враз щільним кільцем оточують молоду, взявшись за руки, не пускають до неї молодого.

– Викуп, князю, викуп!

Утворюють «ворота» і «запирають» за ними молоду княгиню, танцюють та піснями перегукуються. Одні заспівують:

Інші піснею запитують:

І хором вигукували:

– Викуп, князю, викуп!!. За княгиню щедрий викуп!!.

– А що ж ви хочете? – питає Ігор.

– Меду солоденького за княгиню молоденьку…

І звелів князь дати хлопцям і дівчатам барило меду вареного. І хлопці та дівчата розступилися, утворивши «ворота», і через них вийшла до молодого князя молода княгиня. А молодь пребадьоро заспівала:

А другий гурт виводить дзвінкими голосами:

Молоді пригорнулися одне до одного і пішли під браму, а з ними йшов княжий кінь, червоною китайкою накритий, а вже за конем посунули галицькі весільчани, які з поїздом «медовим» прибули… І задзвонили дзвони в Новгороді.

– Радуйся, люде хрещений! – вигукували там і там огласники. – Князь наш красний княгиню собі красну взяв!

Тієї весни на Сіверщині дівчата, як і по всій Русі на русалчин тиждень, русалку вибирали. А вже вибраницю, заквітчавши її в красні та пишні шати, водили і співали русальних пісень:

Споконвіку богинею кохання, покровителькою шлюбу, домашнього вогнища, юності й краси на Русі була Лада. Ніжна, співоча, русокоса вродливиця в білому вбранні, вона оберігала молодих і їхнє закохання – від злих темних сил, чарівництва та іншої шкоди. Вона завше була на сторожі любові. Варто було між молодятами виникнути якомусь непорозумінню – в житті все буває, – а Лада тут як тут, і вже між молодятами злагода і мир.

А ще був Ладо – бог світла, краси, миру, радощів і теж любові, злагоди і благополуччя. Молоді, побравшись за руки, співали: Ладо, Ладо, Ді-ді-Ладо – великий Ладо, – і відразу ж у їхньому житті все ладилось.

А ще ж був Лель – юний бог любові, син Лади. Він зводив і знайомив хлопців з дівчатами і благословляв їхній шлюб. З’являється Лель по весні, разом із братом своїм Полелем, щоранку виходив зустрічати Ярила – Лель грав на сопілці, а Полель танцював.