Валентин Чемерис - Ярославна

Він же, убоявшись [і] взявши золота й срібла багато, і жону свою [попадю] взявши, і двох синів, поїхав з дружиною в Угри до короля [Бели]. Галичани ж Романівну Федору одняли у Володимира [і] послали по Романа. Роман тоді оддав братові Всеволоду [город] Володимир назовсім і хреста йому цілував: «Більше вже мені Володимир без надоби». І в’їхав Роман у Галич, і сів у Галичі, князюючи.

І прийшов Володимир до короля [Бели], а король узяв Володимира і з усіма своїми військами рушив до Галича. А коли почув Роман, що король за Горою вже, то він побіг, не маючи змоги стати супроти нього. Отож, забравши весь добиток Володимирів, він із галичанами втік із Галича у Володимир, але тут, у Володимирі, заперся од нього брат Всеволод. І сам [Роман] пішов у Ляхи, а жону [Передславу] послав із галичанками у [город] Вручий на Пінськ. Та не було Романові і в Ляхах підмоги, [і] пішов він до Рюрика [Ростиславича], до тестя свого, в Білгород із мужами тими, котрі ото ввели були його в Галич.

Того ж року послали галицькі мужі [послів] до Ростислава до Берладнича, зовучи його до себе в Галич на княжіння. І він, почувши, рад був, і одпросився в Давида [Ростиславича], – бо Давид прийняв був його до себе, – і поїхав із Смоленська вборзі. І приїхав же він до України Галицької, [44]взяв два городи галицькі, а звідти пішов до Галича за їх, [галичан], радою. Але мужі галицькі не були всі при одній думці, бо чиї сини і брати були [заложниками] в короля [Бели], то ті кріпко держалися за королевича [Андрія].

У той же час прислав був король угорського війська багато синові на підмогу, боячись князів руських. А коли почув се королевич і воєводи угорські, що йде Ростислав до Галича за радою галицьких мужів, то королевич, не ймучи їм віри, став водити їх до хреста, – і праві цілували, не відаючи, а винуваті – остерігаючись угрів».

Не виключено, що Володимир не слухав бояр, і ті забагли усунути його від влади, а посадити свого, який би слухався їх. Та й літописець зазначив, що Володимир «думы не любяшеть с мужми своими». Бояри й вирішили будь-що позбутися молодого князя, який не був у їхніх руках маріонеткою. Розпочали переговори з волинським князем Романом Мстиславичем, запропонувавши йому галицький стіл. Дізнавшись про це і розуміючи, чим все це може скінчитися, Володимир залишив Галич і подався до Угорщини. Із собою він взяв дружину з двома синами, а також багато золота і срібла.

Король же [Бела] в’їхав у Галич, [але] не посадив у нім Володимира, а дав увесь уряд галичанам і посадив у ньому сина свого Андрія. А Володимира він узяв із собою назад в Угри, силоміць, одняв добиток і всадив його в башту з жоною його, – король, отож, великий гріх був учинив: він хреста цілував Володимиру, але Бог ізбавив його, [Володимира], од такої біди.

Роман тим часом випросився у тестя свого у Рюрика [піти] на Галич, кажучи йому: «Ведуть мене галичани до себе на княжіння. Пусти-но зі мною сина свойого Ростислава». І Рюрик послав із ним сина свого і Славна Борисовича, воєводу. Роман тоді вперед послав воїв до [города] Пліснеська, щоб вони спершу напали на Пліснеськ. Але вони, [городяни], заперлися, а угри й галичани заскочили їх, [воїв Романових], коло Пліснеська, – тих захопили, а другі втекли».

Роман прибув до Галича і був проголошений князем. Але втримався недовго. Угорський король вирушив на Русь. Галич не мав достатніх сил, і Роман запросив допомоги в поляків. Але щось з переговорами не вийшло, і Роман змушений був залишити князівство. До Галича вступив угорський король Бела III. Стіл він обіцяв Володимиру, хоч раптом змінив свій намір і посадив на галицький стіл свого сина Андрія, а Володимира, аби не заважав синові, велів схопити, відправити його назад до Угорщини і там ув’язнити.

Ще з Літопису Руського:

«Того ж року (1189) втік Володимир Ярославич із Угрів, із вежі кам’яної, – бо тут держав його король Бела з попадею його і з двома дітьми (Васильком та Володимиром). Йому-бо поставлене було шатро на вежі, і він, порізавши шатро, звив собі вірьовку і спустився звідти додолу. А із сторожів його двоє були до нього приязні, які й довели його до землі Німецької, до цесаря німецького Фрідріха Барбаросси. Цесар же, довідавшись, що він є сестричем великому князеві Всеволоду Юрійовичу суздальському, прийняв його з приязню і з великою честю, і приставивши до нього мужа свого, послав його до князя Казимира Справедливого в Ляхи, велячи йому добути для Володимира Галич, – бо він, Володимир, згодився був давати цесареві по дві тисячі гривень срібла в рік. Казимир тоді, приставивши до нього мужа свого воєводу Миколая, – послав його в Галич. І галицькі мужі зустріли його з радістю великою, князя свого і дідича, а королевича Андрія прогнали із землі своєї. І Володимир сів на столі діда свойого і отця свойого на Спасів день».