Гілберт Кіт Честертон - Записки патера Брауна = Father Brown’s Memories

І священик невимушено розповів цю історію.

Нехай вона починається на цілком респектабельному тлі – за сніданком, в будинку гідної, хоча і заможної родини Бенксів, у той момент, коли звичайне обговорення газети перервали чутки про таємничу подію в їхній окрузі. Таких людей іноді звинувачують у тому, що вони брешуть про своїх ближніх. Однак саме про самих ближніх вони не знають нічого.

Сільські жителі розповідають про своїх сусідів як правдиві, так і вигадані історії. Але цікаві мешканці сучасного передмістя вірять усьому, що пишуть у пресі про аморальність Папи Римського або про страждання вождя з якихось тихоокеанських островів, і, схвильовані цими повідомленнями, навіть не уявляють, що відбувається в сусідній оселі. Однак у цьому випадку два різновиди пліток збіглися, і від цього збігу аж дух перехоплювало. Річ у тім, що їхнє передмістя згадали в їхньому улюбленому часописі, і це наче підтвердило їхнє власне існування. Можна було подумати, ніби до цього вони були невидимі та невловимі і тільки тепер стали такими ж справжніми, як багатостраждальний тубільний володар.

У газеті повідомлялося, що колись знаменитий злочинець, відомий під прізвиськом Майкл Сновида, а також під безліччю інших імен, які йому не належать, нещодавно відбув тривалий термін ув’язнення за численні крадіжки зі зламом. Повідомлялося також, що він, далебі, оселився в передмісті, про яке ведеться мова і яке ми для зручності назвемо Чішемом. У часописі були також перелічені найвідоміші та найзухваліші подвиги і втечі. Варто сказати, що для газет, адресованих таким читачам, характерна непохитна впевненість у тому, що читачі ці достоту позбавлені пам’яті. Селянин століттями пам’ятає про Робін Гуда чи Роба Роя. Але клерк навряд чи згадає ім’я злочинця, про котрого сперечався в трамваї чи метро два роки тому.

Однак грабіжник, прозваний Сновидою, справді чимось нагадував про геройські пригоди Роба Роя і Робін Гуда. Він був гідний того, щоб обернутися в легенду, а не просто в газетні новини. Він був занадто обдарованим ведмежатником, аби стати вбивцею. При його величезній фізичній силі і при тій легкості, з якою він дубасив полісменів, як кеглі, він ніколи нікого не вбивав, тільки оглушав людей, зв’язував їх і затикав рот. І це викликало страх і огортало таємницею його образ. Здавалося навіть, що був би більше схожий на простого смертного, якби вбивав.

Пан Саймон Бенкс, батько родини, міцний чолов’яга зі сивою борідкою й обличчям, укритим зморшками, був начитаний і старомодніший за інших. Він мав схильність до життєписів і мемуарів, і чітко пам’ятав ті часи, коли лондонці лежали ночами, прислухаючись до кроків Майкла, як вони прислухаються тепер до кроків Джека Скорохода. Була тут і його дружина, субтильна смаглява жінка, одягнена з якоюсь уїдливою елегантністю. Її сім’я могла похвалитися набагато більшим статком, ніж сім’я чоловіка (хоча і набагато гіршою освітою), і сама вона володіла дорогим смарагдовим намистом, що зберігалося нагорі. Це давало жінці право на провідну роль у розмові про злодіїв. Була тут і донька з іменем Опал, також худа і смаглява, але обдарована духовним баченням. У будь-якому разі, вона сама так вважала, рідні ж дивачку не дуже підтримували.

Полум’яно-потойбічним душам розсудливо не матеріалізуватися у великій родині. Був тут і брат її Джон, високий парубок, котрий дуже бурхливо демонстрував повну байдужість до спілкування з примарами. Крім цього, його цікавили тільки автомобілі. Складалося враження, буцімто він вічно продає одну автомашину і купує іншу, причому за якимось законом, який навряд чи зміг би пояснити вчений-економіст, завжди примудрявся купити набагато кращий автомобіль, продавши пошкоджений або застарілий.

Був тут ще один брат, Філіп, молодик із темним, хвилястим волоссям, котрий вирізнявся підвищеною увагою до свого гарнітуру. Без сумніву, це входить у число обов’язків біржового клерка. Проте, як часом натякав його господар, вони цим не обмежуються.

І, нарешті, за столом сидів його друг Деніел Дівайн, також темноволосий і вишукано одягнений, але з борідкою, підстриженою за іноземною модою і тому вселяючи певний острах. Саме Дівайн завів бесіду про газетну статтю, тактовно вдавшись до настільки дієвого способу, щоб запобігти сімейним чварам, що назрівали через те, що юна ясновидиця почала описувати бліді обличчя, що пропливали вночі у неї за вікном, а Джон Бенкс ще несамовитіше, ніж зазвичай, відгукнувся на це одкровення потойбічного світу.