Гілберт Кіт Честертон - Записки патера Брауна = Father Brown’s Memories

За мить почувся стукіт у парадні двері, приглушений другими, зачиненими дверима. Юнка знала, що домашні перебувають на другому поверсі, але навряд чи змогла б пояснити, що спонукало її відчинити двері самій. На порозі стояв присадкуватий пошарпаний чоловік, в якому вона впізнала католицького священика на прізвище Браун. Панночка не була з ним близько знайома, але слуга Божий їй подобався. Він анітрохи не підтримував її точку зору на духів, але не відмахувався і не сміявся, а серйозно з нею сперечався. Можна сказати, що священик співчував поглядам дівчини, але не погоджувався з ними. Всі ці думки промайнули у неї в голові, коли вона сказала, навіть не привітавшись і не вислухавши його самого:

– Як добре, що ви прийшли! Я бачила привида.

– Не варто засмучуватися, – зронив патер Браун. – Таке часто трапляється. Більшість привидів – зовсім і не привиди, а ті деякі, які, можливо, і справжні, – абсолютно нешкідливі. Ваш привид якийсь особливий?

– Ні, – сказала панночка й їй стало легше. – Справа не стільки в ньому самому… Розумієте, атмосфера була дуже страшна… Буцімто все розкладається, гниє. Я побачила обличчя у вікні. Бліде, з виряченими очима, зовсім як у Юди.

– Ну що ж, бувають люди з такою зовнішністю, – задумливо пробурмотів священик, – й іноді вони зазирають у вікна. Можна мені подивитися, де це сталося?

Однак коли юнка повернулася в кімнату, там уже зібралися інші родичі, котрі, будучи менш схильні до спілкування з потойбічним, увімкнули світло. У присутності пані Бенкс патер Браун згадав про загальноприйняті умовності і вибачився за вторгнення.

– Боюся, що занадто безцеремонно увірвався в ваш будинок, пані Бенкс, – сказав він. – Мені дуже важко пояснити, яким чином те, що сталося, стосується вас. Я тільки що був у Пулменів, і раптом мені зателефонували і попросили прийти сюди, щоб зустрітися з людиною, котра має повідомити вам новину, можливо, для вас цікаву. Я б не прийшов сюди, якби не був потрібен, як свідок подій у Бічвуд-гаусі. Фактично саме мені довелося підняти тривогу.

– Що трапилося? – здивувалася господиня.

– Бічвуд-гаус пограбували, – серйозно повідомив патер Браун. – Що найгірше, зникли коштовності леді Пулмен, а її нещасного секретаря, пана Бернарда, знайшли в саду. Вочевидь, його застрелив при втечі крадій.

– Це той чоловік! – зойкнула господиня. – Точно, він… – тут вона зустріла сумний погляд священика і замовкла, сама не тямлячи чому.

– Я зателефонував у поліцію, – продовжив він, – і з іншими органами влади, які мають у цій справі інтерес. Вони кажуть, що навіть при поверхневому огляді вдалося виявити сліди і відбитки пальців та інші прикмети відомого злочинця.

У цю мить бесіду на хвилину перервала поява Джона Бенкса, котрий повернувся після невдалої поїздки.

– Судячи з усього… старий Сміт виявився поганим пасажиром. Злякався в останню мить, – пояснив він обурено. – Втік, поки я оглядав пробиту шину. У житті більше не матиму справ із цими сільськими простак…

Але скаргу не почули, бо в центрі уваги опинився патер Браун і його новина.

– Зараз з’явиться чоловік, котрий зніме з мене відповідальність, – продовжував священик все з тією ж багатозначною стриманістю. – Коли ви зустрінетесь із ним, мій обов’язок свідка буде виконаний. Мені лиш залишається поінформувати, що служниця в Бічвуд-гаусі бачила обличчя в одному з вікон.

– Я бачила обличчя в одному з наших вікон, – уточнила Опал.

– Та ти вічно бачиш обличчя, – обірвав її брат Джон.

– Не так уже й погано бачити факти, навіть якщо це обличчя, – спокійно зауважив патер Браун. – Вважаю, що персону, яку ви бачили…

Знову почувся стукіт у парадні двері, і через хвилину на порозі з’явився чоловік, побачивши якого Дівайн підвівся зі стільця. Прибулець був високий, прямий, з довгим блідим обличчям і важким підборіддям. Величезне чоло і живі сині очі Дівайн погано розгледів удень через крислатий солом’яний бриль.

– Прошу вас, не вставайте, – чітко і чемно вимовив Карвер, але в розбурханому мозку Дівайна ця чемність знайшла зловісну схожість із чемністю бандита, котрий спрямував на вас пістолет.

– Сядьте, будь ласка, пане Дівайн, – попросив Карвер, – і, з дозволу пані Бенкс, я зроблю те ж саме. Маю пояснити свій візит. Мабуть, ви підозрювали, що я – знаменитий злодій.

– Підозрював, – похмуро відповів Дівайн.

– Як ви правильно зауважили, – сказав Карвер, – не завжди легко відрізнити осу від бджоли.