Нікого не винить лише мудрець!..
41
Задумав що Аллах, як дав жадобу нам?
Потішити тіла й віддати хробакам?
Так, задуми Творця не зрозумівши толком,
без толку живемо і йдем навстріч гробкам.
(980 – 1037)
1
Не схвалюю брехню, бо я не лицемір.
Вклоняюсь істині, яка найкраща з вір.
Я з вами став на прю, і грішники, й святоші!
Аллах акбар, і Він розсудить мудро спір…
2
Коли б всезнайком став, як деві, хитрий біс,
то доля не була б за тайною завіс,
зарані знав би я, коли біда чатує -
не бачив би ніхто моїх гарячих сліз.
3
У морі слів є сокровенна суть -
її нам мудрі люди принесуть.
Про Всесвіт думаю – одні лиш тайни,
відклав розгадку їхню на майбуть.
4
Терзаюся роки в земній юдолі
і суть людей взнаю, хоча й поволі:
знітившись, бороду куйовдять всі,
або скриплять зубами у неволі.
5
До мудрих вчителів ходили ми колись.
Їх мудрістю, здалось, ми підкорили вись.
Та лиш в кінці життя ми істину збагнули:
із праху ми! Як пил, до хмари піднеслись.
6
Є люди, звиклі братися за меч:
їм не життя, коли без ворожнеч!..
Горбатих, кажуть, виправить могила,
а ці життям ганьблять своїх предтеч…
7
Хвалько стає донощиком мулли.
Зберіг ти тайну – гідний похвали!
Вона – слуга, допоки таємниця,
розкажеш всім – зазнаєш кабали…
8
Твої злодійства – тавра чи печаті,
а ти в Аллаха просиш благодаті.
Надієшся даремно ти, повір:
посіяв зло – його ти маєш жати!..
9
Мій друг у недруга мого вже гість…
Як не мудруй, та це погана вість.
Не їм я цукру – раптом там отрута?
Боюся мухи – з коброю щось їсть!..
10
Позичив недруг погляд у гадюк,
а в пазусі – достатньо каменюк.
Поглянув би на мене, як на друга,
я посміхнувся б також без принук.
11
Ти добре знаєш – буде каяття,
але чи буде час для вороття?
Трудись, щоб добрий слід в житті лишити,
щоб грішним не було твоє життя.
12
За істиною йди – і знайдеш путь вперед,
а зваби всі свої спали, мов очерет.
Коли захочеш людям істину сказати,
то не шукай найвищий в місті мінарет.
13
Від сивини в очах стає вже біло,
тож поспішай узятися за діло,
бо як в житті тобі сягти вершин,
як стануть немічні душа і тіло?
14
Як дошка шахова, лежить земля,
на шиях у фігур – Судьби петля.
У небуття пішли і пішаки, і ферзі…
І ми зіграєм в шахи опісля.
15
Коли не п’єш вино, щодня ти чуєш сміх.
А питимеш щодня – всі визнають за гріх.
Мудрець, бродяга й шах все ж не страшаться суду!
Ти не із них? Не пий! Віддай мені свій міх…
16
Недоля, корчмарю, готує нам розлуку:
для тебе – збитки лиш, ну а для мене – муку!..
Востаннє дружать тут твій джбан і піала:
ти джбан з вином підняв – я з піалою руку…
17
Вино – наш щирий друг, та є у нього вада:
чим більше дружиш з ним, тим менша в тебе влада.
Як мало – ліки п’єш, багато – п’єш отруту!..
Тож друзів бережись, правителю Багдада…
18
Допоки Божий світ не стлів дотла,
тебе й корчму розлучить не хула:
до чаш припав, як до груді дитина,
тепер свята для тебе піала.
19
І кожний образ – стертий кимось слід -
в могильнику часу мільйони літ.
Та зробить Всесвіт врешті коло -
Всевишній явить нас у Божий світ.
20
Як сніг вершин, у мене сивина.
Сади цвітуть, та, мабуть, не моя весна.
Білоголовому від матінки-природи -
то чорний хліб, то залишки вина…
21
Велика таємниця в цім вині:
Знак Неба бачу в кухлику на дні!
Підчаший, хочу я омити душу -
подай безносий джбан скоріш мені!..
22
Вина налийте – щезне хай біда,
хай радість буде в мене молода.
Вино – вогонь, але земні печалі
погасить враз, немов Жива вода…
23
Любов Аллах створив давно на честь Землі
і чашу пристрастей поставив на столі.
Мед бурштиновий з молоком ти пив раніше,
тепер – журу, закоханий Абу Алі.
24
Твоя коса страшніша, кажуть, змій,
але боїться стріти погляд твій!
Сповза по спині аж до п’ят і в’ється
у такт ході на стежечці крутій.
25
Душа стліває, наче та свіча,
я з ніг валюся, мовби від меча,
та твій прихід, красуне, – гарні ліки,
хоч лікар хворим їх не признача…
Читать дальше