Franz Kafka - Листи до Феліції (1912)

Якби я був листоношею, що розносить листи по Вашій Іммануїл Кірхштрассе, я б із цим листом у руках, минаючи одного за іншим всіх здивованих членів Вашої родини, через усі кімнати пройшов би просто у Вашу і вклав би конверт Вам прямо в руку; а ще краще – сам опинився б під дверима Вашого будинку і довго, нескінченно довго тиснув на кнопку дзвінка, із захопленням і захватом смакуючи довгоочікувану зустріч, яка знімає будь-яке напруження.

Ласкава пані!

Навіть якби всі три заступники директора стояли зараз над моїм столом, заглядаючи мені через плече, я все одно відповів би Вам негайно, бо Ваш лист упав на мене як дар небес, на які я вже три тижні в марному сподіванні позираю. (До речі, припущення щодо начальницького нагляду негайно підтвердилося, щоправда, тільки в особі мого безпосереднього начальника.) Якби мені довелося відповідати на присланий Вами опис Вашого нинішнього життя тією ж монетою, мені довелося б сказати, що життя моє щонайменше наполовину складалося з очікування вашого листа, до чого я зарахував би ще три маленьких послання, які я написав Вам за ці три тижні (мене тим часом розпитують про страхування ув’язнених, Матір Божа!) і з яких два тепер так-сяк ще можна Вам відіслати, тоді як третій, хоча насправді він є першим, не випадає відсилати. Так, значить, лист Ваш загубився (тільки-но мені довелося заявити, що про міністерську скаргу якогось Йозефа Вагнера з Катарінаберґа я ні сном ні духом не знаю), і відповідей на свої нещодавні питання мені вже не бачити, при тому що провини моєї у цій втраті немає жодної.

А я з приводу цієї втрати все ніяк не заспокоюся, не можу зосередитися, готовий увесь світ засипати скаргами, хоча сьогодні життя вже зовсім не те, що вчора, але що накопичилося, те як і раніше не відпускає, ще й пильнує вихлюпнути у кращу добу.

Виходить, те, що я Вам сьогодні пишу, це не відповідь на Ваш лист, відповіддю, можливо, стане лист завтрашній, ба навіть – позавтрашній. І манера писати у мене не сама по собі така безглузда, вона безглузда рівно настільки, наскільки відбиває мій нинішній спосіб життя, який я Вам теж коли-небудь зможу змалювати.

А Вас тим часом, як і раніше, задаровують! І всі ці книги, цукерки та квіти нагромаджуються просто на письмовому столі у Вас на роботі? У мене на столі тільки звичайний канцелярський нелад, а Вашу квітку, за яку цілую Вам руку, я мерщій сховав у гаманець, де, попри тепер уже непоправну втрату одного листа, зберігаються два інших Ваших послання, одне, щоправда, адресоване Максу, але я його у нього вижебрав, нехай це й смішно трохи, але Ви, сподіваюся, за це на мене не ображаєтеся.

Напевно, навіть добре, що в листуванні нашому з самого початку вийшла така затримка, я тепер знаю, що зможу писати Вам, навіть коли відповіді Ваші не доходять. Але більше листи губитися не повинні. – Усякого вам добра, і не забудьте про маленький щоденник.

[ На верхніх берегах першої сторінки ]

Я так нервую через можливу втрату листів, і мою адресу Ви пишете не зовсім правильно, тому писати її треба так: Poric 7 з двома гачками над «r» і «c», а для надійності незле було б згадати про Товариство страхування працівників від нещасних випадків.

Дату народження пані Софі я напишу завтра.

Ласкава пані!

Ах, яка сьогодні була трудова безсонна ніч, – тільки під кінець її, скрутившись калачиком, я мало не силоміць змусив себе до двох годин натужної, майже штучної дрімоти, коли і сон не в сон, і сни не сни. А зранку в під’їзді на мене ще налетів якийсь різничук з ношаком, дерев’яний ріг якого я і зараз іще цілком болісно відчуваю у себе під лівим оком.

Зрозуміло, такий початок дня не кращим чином допомагає долати труднощі, з якими пов’язане для мене писання листів Вам, труднощі, які і цієї ночі у найрізноманітніших формах проходили перед моїм внутрішнім зором. Труднощі ці зовсім не від мого невміння висловити те, про що я хочу написати, бо хочу я написати про найпростіші речі, але речей цих стільки, що мені не до снаги розмістити їх у часі й просторі. Іноді, усвідомлюючи це своє безсилля, – правда, таке буває тільки вночі, – я ладен усе кинути і ніколи більше не писати, бо краще вже померти від ненаписаного, ніж від писанини.

Ви пишете, що часто ходите в театри, мене це цікавить дуже, бо ж, по-перше, Ви там, у Берліні, перебуваєте в самому центрі театральних подій, по-друге, Ви з великим смаком вибираєте театри для відвідувань (за винятком «Метрополя», в якому і мені траплялося побувати, я там позіхав так, що боявся проковтнути сцену), по-третє, сам я з погляду театру цілковитий профан. Але, знову-таки, чи багато зиску читати про Ваші театральні походи, якщо я не знаю всього, що їм передувало, і все, що було після, не знаю, у що Ви були одягнені, який був день тижня і яка того дня стояла погода, коли Ви вечеряли – до театру або після, де Ви сиділи, в якому були настрої і чому саме в такому, а не іншому, і так далі, й так до нескінченності. Зрозуміло, абсолютно неможливо, щоб Ви написали мені про все це, але точно так само неможливо і все інше.