Джек Лондон - Поклик пращурів

Але коли його нарешті розкопали і Шпіц кинувся карати лінивця, Бак з такою самою люттю метнувся між ними. Це було вчинено настільки неочікувано та спритно, що Шпіц відлетів назад і не встояв на ногах. Пайк, який принижено тремтів, набрався мужності від цього відкритого бунту й кинувся на поваленого лідера. Бак, для якого чесна гра стала вже забутим правилом, так само кинувся на Шпіца. Але Франсуа, посміюючись і здійснюючи правосуддя під час інциденту, з усієї сили вперіщив Бака батогом. Це не змогло відволікти пса від поваленого суперника, і тоді у хід пішов товстий кінець батога. Напівоглушений ударом, Бак відлетів назад, і батіг ходив по ньому знову і знову, тимчасом, як Шпіц голосно знущався з Пайка.

У наступні дні, коли Доусон {12} 12 Доусон… Доусон, головний пункт відправки на золоті копальні на далекій півночі й заході, був розташований у місці, де річка Клондайк впадає в Юкон. Поселення виросло у дикій місцевості лише за кілька днів після того, як старателі знайшли золото у районі Клондайку. Доусон швидко перетворився на місто значної величини з розпланованими вулицями, водопостачанням та різноманітним бізнесом. усе бли́жчав і бли́жчав, Бак продовжував втручатися між Шпіцем та порушниками; але робив це вміло, коли поруч не було Франсуа. Через прихований бунт Бака виникла і почала збільшуватися загальна непокора. Дейв і Соллекс їй не піддались, однак решта запряжки поводилася дедалі гірше. Все йшло абияк. Собаки постійно гризлися та сварилися. Нависала біда, і причиною її став Бак. Через нього Франсуа постійно був заклопотаний, бо весь час боявся смертельної сутички між цими двома псами, яка рано чи пізно мала статися; і не раз уночі звуки сварки й боротьби між іншими собаками витягували його з ліжка, бо він побоювався, що там замішані Бак та Шпіц.

Але така нагода не виникала, й одного похмурого дня вони в’їхали до Доусона, продовжуючи відчувати наближення великої бійки. Там було багато людей та безліч собак, і Бак побачив, що всі вони працюють. Те, що собаки мають працювати, здавалося заведеним порядком. Увесь час вони піднімалися та спускалися головною вулицею у довгих запряжках, а вночі звуки їхніх дзвіночків усе одно проносилися мимо. Вони перевозили будівельний ліс та дрова, різні вантажі для копалень і здійснювали усю ту роботу, що її в долині Санта-Клара виконували коні. То тут, то там Бак зустрічав собак з Півдня, але переважно це була порода, яка походила від вовків і хаскі. Щодоби, о дев’ятій вечора, опівночі та о третій ночі вони починали свою пізню пісню, дивний та моторошний спів, до якого Бак із задоволенням приєднувався.

У час, коли над головою палав холодний вогонь полярного сяйва {13} 13 Полярне сяйво… Коливна, світна сукупність електричних розрядів, що освітлює північне небо; полярне сяйво має вигляд танцюючих плям та колон світла, які швидко змінюють форму і колір (зелений, червоний, жовтий, синій та фіолетовий). або стрибали в морозному танці зірки, а земля лежала німа й замерзла під сніговим саваном, ця пісня хаскі була, мабуть, викликом життя, от тільки виконували її у мінорному ключі, з довгими завиваннями й напівсхлипуваннями, тож вона більше нагадувала скарги на життя і важкі муки існування. Це була стара пісня, стара, як сама порода – одна з перших пісень молодшого світу, співана тієї доби, що потребувала сумних пісень. Звучало горе незліченних поколінь, цей плач, що викликав такий дивний порух у душі Бака. Стогнучи та схлипуючи, він вихлюпував муки життя, наповненого старим болем його диких батьків, страх і таємницю холоду й темряви, які були для них страхом та загадкою. І те, що це мало його зворушити, було свідченням повноти, з якою він повернувся крізь віки вогню й даху над головою до первісних початків життя у ті дикі часи, коли народилося це виття.

За сім днів після в’їзду до Доусона вони спустилися крутим берегом повз казарми {14} 14 Казарми… Згадка про штаб-квартиру північно-західної кінної поліції. Коли люди кинулися у райони Клондайку та Юкону, канадський уряд організував на території Юкон п’ятдесят п’ять відділків кінної поліції, кожен з яких був укомплектований щонайменше трьома людьми. На додачу до цього кінні поліцейські мали гарнізони в Доу соні й Вайт-Горсі. до Юконського шляху і поїхали в бік Дайї та Солт-Вотер. Перро віз депеші, можна сказати, ще терміновіші, ніж ті, що доставив; його теж тримав запал мандрівника, і він задумав здійснити цьогоріч рекордну поїздку. Йому сприяли кілька чинників. За тиждень відпочинку собаки відновили сили і тепер були в повному порядку. Дорогу, якою вони їхали, добре утоптали попередні мандрівники. Крім того, в двох або трьох місцях поліція створила продовольчі склади для собак та людей, і Перро мандрував порожнем.