Джек Лондон - Поклик пращурів

Очистивши свою частину табору, Перро та Франсуа кинулися рятувати їздових собак. Дика хвиля зголоднілих хаскі відступила, і Бак скинув зі себе противника. Але це тривало лише мить. Чоловіки змушені були бігти назад і рятувати харчі, за якими повернулися хаскі й атакували собак з упряжки. Біллі перелякався до смерті, прорвався крізь вороже кільце і втік кригою. Пайк і Даб узяли з нього приклад, а за ними й решта команди. Коли Бак приготувався стрибнути слідом, то краєчком ока побачив, що Шпіц мчить до нього з явним наміром збити з ніг. Упавши під ноги цій купі хаскі, Бак не мав би жодних шансів. Але він зібрав сили й відкинув Шпіца, а потім побіг за іншими замерзлим озером.

Трохи згодом дев’ятеро собак зібралися разом і почали шукати притулку в лісі. Хоча за ними ніхто не гнався, вони були у жалюгідному стані. Кожного поранили у чотирьох або п’яти місцях, а деякі пси мали і серйозні рани. Дабу погризли задню лапу; Доллі, останньому хаскі, який приєднався до команди у Дайї, сильно поранили горло; Джо втратив око; а у Біллі, добродушного пса, були погризене вухо і рвана рана аж до ребер, через що він усю ніч вив та скиглив. На світанку вони втомлено пошкутильгали до табору і побачили, що мародери пішли, а чоловіки у поганому настрої. Половина їхнього запасу їжі зникла. Хаскі погризли мотузки до нарт і парусинові чохли. Загалом, жодна річ, хоч би трішки вона була їстівною, не уникла їхніх зубів. Звірі з’їли пару мокасин Перро з лосячої шкури, великі відрізки шкіряних посторонків і навіть два фути батога Франсуа. Він припинив похмуро споглядати цю руїну і зиркнув на зранених собак.

– Ах, друзяки, – сказав лагідно, – стільки укусів можуть зробити вас скаженими. Може, ви всі оскаженієте, чорт забирай! Що ти думаєш, га, Перро?

Кур’єр із сумнівом похитав головою. Між ним та Доусоном ще лежали чотириста миль шляху, і він не міг дозволити, щоб поміж собак почався сказ. Дві години лайки й напружених зусиль привели упряжку до тями, і зранена команда вирушила в дорогу, з муками долаючи найважчу частину шляху, що відділяла їх від місця призначення.

Тридцятимильна Річка [2] Назва ділянки річки Юкон на території Канади від озера Лаберж до річки Теслін, що наприкінці ХІХ ст. була одним з районів «золотої лихоманки». була відкритою. Її бурхлива вода опиралася морозові, тож лід тримався лише там, де вона утворювала вири й тихі місця. Щоб здолати ці тридцять жахливих миль, знадобилося шість днів виснажливої праці. То були жахливі милі, бо кожен їхній фут містив ризик для життя собаки та людини. Із десяток разів Перро проламував крижані містки, розвідуючи шлях, і його рятувала довга жердина, яку він тримав так, щоб вона щоразу падала по інший бік дірки, зробленої його тілом. Але різко похолодало, термометр показував п’ятдесят градусів нижче нуля, і щоразу після таких проломів Перро змушений був розпалювати вогонь та сушити одяг, щоб не замерзнути до смерті.

Ніщо його не лякало. Саме тому, що він нічого не боявся, Перро й настановили урядовим кур’єром. Він випробував усі можливі ризики, рішуче висовуючи зморщене личко на мороз і продовжуючи боротися від тьмяного світанку до темряви. Обходив грізні береги по краю криги, що згиналась і тріщала під ногами і на якій вони не наважувалися зупинитись. Одного разу Дейв і Бак прорвалися, тягнучи за собою нарти, наполовину замерзли і ледь не втопилися, поки їх витягли. Щоб урятувати псів, треба було розпалити звичайне багаття. Собаки вкрилися твердим шаром криги, і двоє чоловіків змусили їх бігати навколо вогню, щоб ті відтанули – так близько, що тварин обпалило полум’я.

Іншого разу пройшов Шпіц, тягнучи за собою всю команду до Бака, який максимально напружився, тягнучи назад, пазурі його передніх лап стояли на слизькому обриві, а лід усюди тремтів і тріщав. Але за ним був Дейв, що так само напружився, тягнучи назад, а за санями – Франсуа, який штовхав, надриваючи жили.

Край криги попереду й позаду знову відірвався, і залишився тільки один шлях: угору на скелю. Перро дивом удалося туди вилізти, поки Франсуа внизу молився, щоб це диво сталося; усі ремені та мотузки до останньої частини збруї зв’язали у довгу мотузку й собак по черзі підняли на вершину. Франсуа піднявся останнім, після нарт і вантажу. Потім почався пошук місця для спуску, який зрештою було здійснено за допомогою мотузки, і ніч вони знову зустріли на річці, залишивши позаду чверть милі.

Коли дісталися Гуталінгви {10} 10 Гуталінгва… Ця річка відома також як Теслін. та хорошого льоду, Бак виснажився. Решта собак були у подібному стані, але Перро штовхав їх уперед з ранку до ночі, щоб надолужити згаяний час. Першого дня вони проїхали тридцять п’ять миль до Біг-Салмона; наступного дня – ще тридцять п’ять до Літтл-Салмона; третього дня – сорок миль, що привело їх до Файв-Фінгерс {11} 11 Файв-Фінгерс… Ці небезпечні пороги на верхньому Юконі становили велику загрозу для золотошукачів, які пливли річкою до Доусона. Їх утворювали п’ять гігантських скель, що, виступаючи з води, розділяли річку на шість менших каналів. .