Hermann Hesse - Сіддхартха. Паломництво до країни сходу

І Сіддхартха відчув, як у ньому також ворухнулась жага, ворухнулися муки плоті; але він ще ніколи не торкався жінки й на мить завагався, хоч руки його вже ладні були обійняти незнайому. І тієї ж миті він здригнувся й почув внутрішній голос, і той голос сказав йому «ні». І враз усі чари на усміхненім обличчі молодої жінки розтанули, і Сіддхартха побачив перед собою вже тільки вологий погляд хтивої самиці. Лагідно погладив він розчаровану жінку по щоці, відвернувсь і на її очах хутко зник у бамбуковім переліску.

Надвечір цього самого дня Сіддхартха нарешті прийшов до великого міста й непомалу зрадів, бо вже знудився за людьми. Довго він жив у лісах, а солом’яна хижа в перевізника, де юнак ночував напередодні, була в нього за стільки років першим дахом над головою.

Перед містом, біля одного мальовничого, обнесеного огорожею гаю розваг трапився мандрівникові невеликий гурт слуг і служниць із кошиками. Посеред гурту в гарному оздобленому паланкіні, що його несли четверо слуг, на червоній подушці під строкатим дашком від сонця сиділа жінка, господиня. Сіддхартха став при вході до гаю і задивився на цю процесію; він споглядав слуг, служниць і кошики, споглядав паланкін і побачив у ньому жінку. Під високо підібраними косами юнак розгледів ясне-ясне, ніжне-ніжне, розумне-розумне обличчя, яскраво-червоні, немов щойно розламана смоква, вуста, доглянуті й наведені високими дугами брови, розумні та пильні темні очі, світлу довгу шию, що виглядала із золотисто-зеленої сукні, довгі й тонкі, унизані широкими золотими браслетами світлі руки.

Побачив Сіддхартха, яка вродлива ця жінка, і серце його аж засміялось. І коли паланкін порівнявся із ним, юнак низько вклонився, а як випроставсь, то подивився в чарівне ясне обличчя, спробував щось прочитати в розумних, увінчаних високими бровами очах і вдихнув незнайомі пахощі. Усміхнулась йому вродливиця, ледь помітно кивнула головою і зникла в гаю; за нею посунули й слуги.

«Ось як я входжу до цього міста – під чарівним знаменням!» – промайнуло в Сіддхартхи. Йому кортіло відразу ступити до гаю, але він завагався й аж тепер пригадав, як служниці та слуги розглядали його при вході – зневажливо, підозріливо, аж із відразою.

«Я ще самана, – подумав Сіддхартха, – усе ще самана. Аскет і жебрак. Не такий я повинен бути, не такий я ввійду до гаю». І він усміхнувся.

У першого ж чоловіка, що трапився йому дорогою, юнак розпитав про гай і про те, як звати жінку. Він довідався, що це – гай Камали, славетної куртизанки [21] … він довідався, що це – гай Камали, славетної куртизанки … Камала – «лотосна», одне з імен Лакшмі. , і що, крім гаю, вона має й будинок у місті.

Аж тоді ступив Сіддхартха до міста. Нарешті він мав мету.

Простуючи до мети, він ішов туди, куди його вели вулички, пірнав у людські потоки, застигав на майданах, відпочивав на кам’яних сходах біля річки. Надвечір Сіддхартха спізнався з помічником цирульника, якого вперше побачив за роботою в затінку під склепінням, потім – у храмі Вішну [22] … потім – у храмі Вішну … – один із вищих богів індуїської міфології, що вже мав дев’ять земних перевтілень, насамперед, в Раму і Крішну. Разом із Брахмою і Шивою складав божественну тріаду, чоловік Лакшми. Має багато інших імен, в тому числі Говінда («пастух») і Васудева. , де хлопець молився, і якому повідав історію про Вішну й Лакшмі [23] … якому розповідав історію про Вішну і Лакшмі … – дружина Вішну, богиня щастя й краси, нерідко зображується сидячою біля ніг Вішну. . Заночував Сіддхартха в човнах на річці, а рано-вранці, до того ще, як перші клієнти прийшли до цирульні, попросив того хлопця, щоб зголив йому бороду, підстриг, зачесав його і змастив чуба запашною олією. Після цього Сіддхартха пішов до річки й скупався.

А коли надвечір вродливиця Камала прибула в паланкіні до гаю, Сіддхартха стояв уже біля входу. Він уклонився, і куртизанка кивнула йому головою у відповідь. Потім Сіддхартха підкликав слугу, що йшов у процесії останнім, і попросив переказати господині, що з нею хоче побалакати молодий брахман. Згодом слуга повернувся й сказав, щоб Сіддхартха йшов за ним. Слуга мовчки провів юнака до альтанки, де на канапці лежала Камала, й залишив їх самих.

– То не ти вітався зі мною вчора коло воріт? – спитала Камала.

– Так, я побачив тебе ще вчора і привітався з тобою.

– А хіба вчора ти не мав бороди й довгого чуба в пилюці?

– Так, твого ока ніщо не уникло, все ти помітила. Ти бачила Сіддхартху, брахманського сина, що пішов з дому, став саманою і був ним цілих три роки. Одначе тепер я звернув з тої стежки й прийшов до міста. І перша, кого я зустрів ще перед містом, була ти. І прийшов я сюди, о Камало, щоб сказати тобі про це! Ти – перша жінка, з якою Сіддхартха розмовляє, не опускаючи погляду. Тепер я, коли побачу вродливу жінку, не потуплю очей ніколи вже!