Hermann Hesse - Сіддхартха. Паломництво до країни сходу

Усміхнулася Камала й погралась павиним віялом. А тоді поспитала:

– І Сіддхартха прийшов сюди, щоб мені тільки про це сказати?

– Щоб сказати про це і скласти тобі подяку за твою красу. І якщо не буде тобі неприємно, Камало, то я хочу просити тебе, щоб ти стала моєю подругою і вчителькою, бо я ще нічого не знаю в мистецтві, в якому ти вельми майстерна.

І Камала засміялася гучно.

– Друже мій, зі мною ще не бувало, щоб до мене приходив із лісу самана й просився в науку! Зі мною ще не бувало, щоб до мене приходив самана із довгим чубом і в старій та подертій настегенній пов’язці! Багато юнаків навідується до мене, є серед них і брахманські сини, але ж вони приходять ошатно вбрані, у гарних черевиках, і чуби в них приємно пахнуть, а в гаманцях є гроші. Отакі юнаки ті, самано, що ходять до мене!

І відповів Сіддхартха:

– Ось я й учуся в тебе, Камало. І почав це робити ще вчора. Я вже зголив собі бороду, зачесав і змастив свого чуба. Тепер, о прекрасна, мені бракує вже не багато: гарної одежі, вишуканих черевиків і гаманця з грішми. Знай же: Сіддхартха поклав був домогтися більшого, аніж такі дрібниці, і він його домігся. Як же мені не домогтися тепер того, що я намислив учора, – стати другом твоїм і навчитися в тебе утіх кохання! Ти ще сама побачиш, Камало, який тямовитий із мене учень. Я навчився куди важчого, ніж те, чого маєш навчити мене ти. То невже ж тобі мало такого Сіддхартхи, який оце є, – з напомадженим чубом, але без одежі, без черевиків і без грошей?

Засміялась Камала і вигукнула:

– Ні, любий, такого ще мало! Сіддхартха повинен мати одежу – ошатну одежу, і черевики – гарні черевики, і багато грошей у калитці. І щоб він носив Камалі подарунки! Тепер зрозумів ти, самано з лісу? Тепер ти утямив?

– Ще й як утямив! – вигукнув Сіддхартха. – Як же мені не втямити того, що промовляють такі вуста! Твої вуста, Камало, – мов щойно розламана смоква. Але й у мене вуста червоні та свіжі, вони пасуватимуть до твоїх, ось побачиш! Одначе скажи, чарівна Камало, невже ти зовсім не боїшся самани з лісу, що прийшов учитись кохання?

– Чом же я маю боятись самани, дурного самани з лісу, який жив серед шакалів і якому й невтямки, що таке жінка?

– О, цей самана дужий, він не знає страху і може тебе, юна красуне, присилувати!

– Ні, самано, цього не боюсь я. Хіба хоч один із саман, а чи з брахманів коли-небудь боявся, що хтось прийде, схопить його й силоміць забере в нього вченість, благочестя і глибокодумність? Ні, бо все це належить йому, і він віддає тільки те, що хоче, й тільки тому, кому хоче. Те саме, достоту те саме і з Камалою та втіхами кохання. Рожеві й чарівні в Камали вуста, але спробуй припасти до них проти її волі, і тобі не дістанеться й краплі від їхньої насолоди. А як же вони вміють дарувати насолоду!.. Ти тямовитий, Сіддхартхо, тож затям собі й таке: кохання можна випросити, купити, дістати в подарунок, стріти на вулиці, однак силоміць його не візьмеш. Отож ти обрав не той шлях, самано. Ні, шкода було б, якби такий славний юнак, як ти, узявся до діла не з того боку.

Сіддхартха всміхнувсь і вклонився.

– Так, шкода було б, Камало, ти правду сказала! Це було б дуже шкода! А я не хочу втрачати й краплі насолоди з твоїх вуст, як не хочу й того, щоб ти втрачала насолоду із вуст моїх! Що ж, хай буде по-твоєму, домовимося так: Сіддхартха вернеться до тебе тоді, як матиме те, чого йому ще бракує, – одяг, черевики й гроші. Але скажи, о чарівна Камало, чи ти даси мені ще одну невеличку пораду?

– Пораду? Чом не дати! Хто ж не дасть залюбки пораду бідному, темному самані, що жив у лісі серед шакалів?!

– Тож порадь, люба Камало: куди я маю податися, щоб як можна скоріш роздобути одяг, черевики та гроші?

– Це знає, мій друже, либонь, багато хто. Роби те, чого вчився, і за це люди дадуть тобі й гроші, й одежу, й черевики. Інакше бідак грошей не добуде. А що ти вмієш?

– Я вмію думати. Вмію чекати. Вмію постувати.

– І все?

– Все. Ба ні, ще вмію складати вірші. Ти подаруєш мені за вірш один поцілунок?

– Якщо вірш припаде мені до вподоби, то подарую. То що це за вірш?

Сіддхартха на хвилю замислився, а тоді проказав:

Гучно заплескала Камала в долоні, аж на руках у неї задзвеніли золоті браслети.