Hermann Hesse - Сіддхартха. Паломництво до країни сходу

– Славні ти складаєш вірші, засмаглий самано! А й справді, нічого зі мною не станеться, як подарую тобі за них цілунок.

Вона притягла поглядом Сіддхартху до себе, він нахилився й торкнувся губами її губів, що були немов щойно розламана смоква. Довго цілувала його Камала, і глибоко вражений Сіддхартха відчув, як вона його вчить, яка вона мудра, як полонить його, і відтручує, і приваблює знов. І збагнув Сіддхартха, що за цим першим цілунком його чекає ще довга низка продуманих і випробуваних цілунків, і кожен із них не буде схожий на решту. Важко дихаючи, Сіддхартха випроставсь, і цієї хвилини він нагадував подивованого хлопчика, що раптом укмітив, скільки ж то на світі є мудрого й такого, чого треба навчитись.

– Які ж гарні у тебе вірші! – вигукнула Камала. – Якби я була багата, то заплатила б тобі за них золотом. Одначе нелегко буде заробити віршами стільки грошей, скільки тобі треба. Бо якщо ти хочеш стати Камалиним другом, то грошей тобі знадобиться багато.

– Як же ти вмієш цілуватись, Камало! – прошепотів збентежений Сіддхартха.

– Так, цілуватись я вмію, саме тому мені й не бракує одежі, черевичків, браслетів і багатьох інших речей. А от що вийде з тебе? Невже ти тільки й умієш, що думати, постувати та складати вірші?

– Я знаю ще жертовні гімни, – відповів Сіддхартха. – Але тепер уже не хочу їх співати. Знаю також заклинання, але теж більш не хочу їх проказувати. Читав я трактати…

– Стривай, – урвала його Камала. – Ти вмієш читати? А писати?

– Звісно, вмію. Писати багато хто вміє.

– Більшість людей писати не вміють. І я не вмію. Це добре, що ти вмієш читати й писати. Дуже добре. І заклинання тобі ще знадобляться.

Цієї миті вбігла дівчина-служниця й прошепотіла господині щось на вухо.

– До мене гості! – вигукнула Камала. – Йди вже, Сіддхартхо, хутчій! І гляди, щоб ніхто тебе тут не побачив! Зустрінемось завтра!

А служниці Камала наказала дати благочестивому брахманові білу одіж. Не усвідомлюючи, що з ним діється, Сіддхартха спам’ятавсь аж тоді, як служниця потягла його за собою, провела манівцями до хатини в гаю й дала одіж. Затим підштовхнула в кущі й настійливо попросила, щоб він якомога скоріше і непомітно вибрався з гаю.

Сіддхартха залюбки зробив те, що йому й наказали. До лісу він звик, отож проліз крізь живопліт і нишком вислизнув з гаю. Задоволений повернувся він з одягом під пахвою до міста. В одному заїзді, де спинялись на ніч подорожні, Сіддхартха підійшов до дверей, мовчки попросив їсти, мовчки прийняв окраєць рисового пирога. «Певно, завтра, – подумав він, – їсти я вже ні в кого не проситиму».

Серце його раптом сповнили гордощі. Тепер він уже не самана, йому вже не доведеться жебрати. Сіддхартха кинув пиріг собаці й зоставсь без обіду.

«У цьому світі люди живуть дуже просто, – розмірковував він. – Труднощів тут не знають. Коли я був ще саманою, мені все давалося важко, завдяки зусиллям, і не бачив я просвітку. А тепер усе легко – так легко, як ото вчитись у Камали цілуватись. Тепер мені потрібен лиш одяг і гроші, більш нічого. Це – найближча моя невеличка мета, і я досягну її без великого клопоту».

Сіддхартха давно вже розпитав, де Камала живе в місті, і на другий день прийшов до неї додому.

– Усе йде чудово! – вигукнула Камала, побачивши його. – Тебе жде Камасвамі, він у нашому місті найбагатший купець. Якщо ти йому сподобаєшся, він візьме тебе на службу. Тож будь розумником, засмаглий самано! Я переказала йому про тебе через людей. Будь до нього привітний, він чоловік могутній. Але й надто скромним бути не треба! Я не хочу, щоб ти був у нього слугою, ти маєш стати йому рівнею, а то я буду тобою невдоволена. Камасвамі старіє вже і ледачіє. Якщо ти припадеш йому до вподоби, він багато чого тобі довірить.

Усміхнувся Сіддхартха й подякував Камалі. А коли вона почула, що від учорашнього дня він нічого не їв, то наказала служницям принести хліба та фруктів і нагодувати гостя.

– Тобі пощастило, – сказала Камала на прощання. – Перед тобою розчиняються одні двері за одними. І як воно так діється? Чи, може, ти володієш чарами?

Промовив Сіддхартха:

– Вчора я, Камало, сказав тобі, що вмію думати, чекати й поститись, а ти відповіла, нібито це нічого не дає. Але це дає багато чого, Камало, ось побачиш. Ти сама побачиш, що «дурні» самани в лісі вчаться і вміють багато гарних речей – таких, яких не вмієте ви. Ще позавчора я був пелехатий жебрак, учора я вже цілував Камалу, а скоро я стану купцем і матиму гроші й усе, чому ти надаєш ваги.