Френсіс Фіцджеральд - Тиха місцина

– Я чула про те, що ти сказав учора.

– Що ти маєш на увазі?

– Ти сказав Еду Бементу, що залишаєшся на танцях допізна лише тому, що хочеш відвезти мене додому у своєму автомобілі.

– І хто тобі про це розповів? – запитав він, не відчуваючи за собою жодної провини.

– Сам Ед Бемент, і ще він додав, що мало не дав тобі ляпаса, коли це почув. Ледь стримався.

Тревіс знову посунувся у дальній куток сидіння. Він припустив, що в цьому і полягає причина її відстороненості, і певною мірою мав рацію. За теорією доктора Юнга, в підсвідомості жінки сперечаються один з одним незліченні чоловічі голоси, які інколи навіть говорять її вустами; певно, цієї миті вустами Жозефіни висловлювався Ед Бемент.

– Я вирішила більше ні з ким не цілуватимуся – інакше у мене не залишиться нічого, що я зможу подарувати чоловікові, якого щиро покохаю.

– Нісенітниця! – відповів Тревіс.

– Ні, це правда. У Чикаго і так про мене ширяться чутки. Чоловік не стане поважати дівчину, яка дозволяє себе цілувати, коли йому заманеться! А я хочу, щоб чоловік, за якого я коли-небудь вийду заміж, мене поважав.

Ед Бемент був би вражений ступенем свого впливу на Жозефіну цього вечора – якби лише знав…

Юнаки завбачливо висадили її з машини за рогом, і, прямуючи до свого дому, Жозефіна відчувала приємне полегшення, яке з’являється після завершення якої-небудь тяжкої праці. Тепер і назавжди вона стала «хорошою дівчинкою», не ходитиме на побачення, слухатиметься своїх батьків, а в школі місіс Бенбовер спробує увійти до когорти «Зразкових Учениць Бенбовер». А наступного року, в школі місіс Брірлі, вона стане «Зразковою Ученицею Брірлі». Тим часом над шосе Лейк-Шор засяяли перші зірки, і все навколо нагадувало їй про те, що Чикаго, обертаючись разом з планетою, робить свій шлях орбітою зі швидкістю сотень миль на годину; тоді Жозефіна зрозуміла, що їй хотілося такого безбарвного життя лише подумки.

Насправді у неї не було ані найменшого бажання здійснювати подібні чудеса аскетизму. Її дід змінював цей світ, її батьки усвідомлювали, що його можна змінити, – а вона просто брала його таким, як він є. Це був Чикаго – зовсім не схоже на Нью-Йорк місто-держава, де старовинні родини формували особливу касту, а інтелект був представлений університетськими професорами, – і не було жодних винятків із цього правила, через що навіть Перрі змушені були підлещуватися до десятків іще більш заможних та впливових родин. Жозефіні подобалося танцювати, а поле жіночої слави, бальна зала, було тим, що випадало з життя дівчини, тільки-но поруч з нею опинявся Чоловік.

Жозефіна підійшла до металевої брами свого будинку й помітила на ґанку сестру, яка прощалася з юнаком; потім вхідні двері зачинилися й хлопець попрямував алеєю. Жозефіна знала, хто це був!

Він пройшов повз, кинув на неї розсіяний погляд – але все-таки її впізнав.

– Доброго вечора! – сказав він.

Жозефіна повернулася так, щоб він міг розгледіти її у світлі ліхтаря; підняла голову, щоб хутряний комір не заважав йому її роздивлятися, а потім усміхнулася.

– Вітаю! – скромно відповіла вона.

Вони розійшлися. Жозефіна, мов черепаха, втягнула голову в комір.

«Ну ось, тепер він хоч знає, яка я зовні», – схвильовано подумала вона, переступаючи поріг будинку.

Через кілька днів Констанція Перрі вирішила серйозно поговорити з матір’ю:

– Жозефіна настільки переймається собою, що я вже сумніваюся в її розсудливості.

– Так, вона справді поводить себе дивно, – погодилася місіс Перрі. – Ми з татом вашим порадилися і вирішили, що на початку навчального року відправимо її в пансіон на сході країни. Але ти їй поки нічого не говори – спочатку слід владнати формальності.

– Святі небеса, мамо, ще не пізно! Вона з’являється скрізь із тим молокососом Тревісом де Коппетом, який не розлучається зі своїм жахливим плащем, і влаштовує справжнісінький цирк! Того тижня застала їх у кафе Блакстона – мурахи по спині аж затанцювали. Вони були схожі на маніяків: Тревіс, який крався, немов злодій, і Жозефіна, яка робила гримасу таку, ніби почався танок святого Віта [14] Танець святого Віта – давня назва хореї – захворювання центральної нервової системи, мимовільні рухи тулуба, кінцівок, голови, м’язів обличчя; ознака уражень мозку при ревматизмі або дегенеративних змін у корі головного мозку. . Справді…

– А що ти почала говорити про Ентоні Харкера? – перебила її місіс Перрі.