Yevgeny Zamyatin - 1984. Ми

Але насправді, подумав він, коригування чисельних показників Міністерства достатку навіть не можна було назвати підробкою. Це просто заміна однією дурниці іншою. Більша частина матеріалу, з яким доводилося мати справу, не мала ніякого відношення до реального життя, там було навіть менше реального, ніж у звичайній прямій брехні. Статистика у своїй первісній версії була такою ж фантастикою, як і у виправленій. Усі чисельні показники просто бралися з повітря, вигадувалися самими співробітниками Відділу Документації. Наприклад, прогноз Міністерства достатку оцінював виробництво взуття за квартал у сто сорок п'ять мільйонів пар. При цьому фактичний обсяг виробництва склав шістдесят два мільйони. Однак Вінстон, переписуючи прогноз, скоротив цю цифру до п'ятдесяти семи мільйонів, щоб, як і завжди, складалося враження, нібито квота була перевиконана. У будь-якому випадку шістдесят два мільйони не ближче до істини, ніж п'ятдесят сім чи сто сорок п'ять. Швидше за все, взуття взагалі не вироблялося. Ще більш імовірно, що ніхто не знав, скільки його було вироблено, втім, це нікого і не цікавило. Всі знали, що кожного кварталу величезна кількість черевиків вироблялася на папері, але приблизно половина населення Океанії ходила босоніж. І так було з усіма зафіксованими подіями, великими чи малими. Все ніби розчинялося у світі виправлень і переписувань, і врешті-решт, навіть поняття дати і року стали невизначеними.

Вінстон оглянув залу. У кабінці на іншому кінці кімнати з розумним виглядом сидів Тіллотсон, невисокий чоловік з маленькою темною борідкою. Він працював, не покладаючи рук, на колінах у нього лежала згорнута газета, а губи його майже торкалися мікрофона диктографа. Зі сторони здавалося, наче він намагався зберегти в секреті те, що надиктовував, щоб це залишилося лише між ним і телеекраном. Він підняв очі, і його окуляри вороже блиснули у напрямку Вінстона.

Вінстон майже не знав Тіллотсона і гадки не мав, над чим той працював. У співробітників Відділу Документації не прийнято було розповідати один одному про свою роботу. У продовгуватій залі без вікон стояло два ряди кабінок, і там завжди стояв нескінченний шелест паперів і гул голосів, які надиктовували мовні записи. Напевно з десяток людей Вінстон навіть не знав по імені, хоча кожен день бачив їх у коридорах або на двохвилинках ненависті. Він знав, що в кабінці поруч з ним блондинка середніх років день у день відстежувала і видаляла з преси імена людей, яких «випарували», щоб зробити так, наче вони ніколи не існували. В цьому була певна символічність, бо її власний чоловік випарувався кілька років тому. Через декілька кабінок від нього сидів тюхтій на ім'я Амплфорт, який мав дуже волохаті вуха та дивовижний талант сходу вигадувати рими і говорити віршами. Він займався виправленням віршів – це називалося «редагування остаточних текстів» – які стали ідеологічно неприйнятними, але з тих чи інших причин мали бути збережені в антологіях. І ця зала, де невпинно трудилися п'ятдесят з гаком робочих, була всього лише однієї підсекцією, наче сота у величезному вулику Відділу Документації. Далі по коридору, на верхніх і нижніх поверхах працювали інші рої співробітників, зайнятих безліччю інших видів робіт. Також існували величезні друкарні зі своїми редакторами, експертами по графіці та інше. Були там і ретельно обладнані студії для підробки фотографій. Був і цілий Відділ Телепрограм, де працювали інженери, продюсери та актори, спеціально відібрані за їх вміння імітувати голоси. Існували також цілі армії співробітників, чия робота полягала у складанні списків книг і періодичних видань, які слід було відкликати для подальших виправлень. Були величезні склади, де зберігалися виправлені документи, і цілі поверхи з печами, де знищувалися початкові версії цих матеріалів. І десь тут (але де саме ніхто не знав, це було секретом) сиділи керівники, які координували всі ці процеси і вирішували, який фрагмент минулого повинен бути збережений, який підроблений, а який повністю знищений.

Зрештою, Відділ Документації був всього лише маленькою частиною Міністерства правди, основне завдання якого полягало не у жонглюванні минулими подіями, а у постачанні громадян Океанії газетами, фільмами, підручниками, телеекранними програмами, п'єсами, романами… тобто усіма можливими видами інформації, від приписів до розваг, від статутів до гасел, від ліричних віршів до наукових трактатів, від дитячих книг по орфографії до словника новомови. Міністерство повинно було не тільки забезпечувати і задовольняти різноманітні потреби Партії, але і робити те саме на більш низькому рівні, тобто на рівні пролетаріату. Існував цілий ряд відділів, які займалися випуском пролетарської літератури, музики, драматургії та розвагами в цілому. Тут друкувалися газети, в яких майже нічого не було, крім коротких заміток про спорт, кримінальних історій та гороскопів, а також штампувались банальні п'ятицентові романи, фільми сексуального змісту та сентиментальні пісеньки, які були складені виключно механічними засобами за допомогою апарату, відомого як віршороб. Був навіть цілий спеціальний сектор – «Порносек» на новомові – який займався виробництвом низькопробних порнографічних фільмів, які розсилалися у запечатаних пакетах, і які можна було переглядати тільки тим членам Партії, хто був задіяний у їх виробництві.