Yevgeny Zamyatin - 1984. Ми

«Стій, раз два! Вільно!» – бадьоро гаркнула фізкультурниця.

Вінстон опустив руки і повільно наповнив легені повітрям. Його розум вже дрейфував морем дводумства. Знати і не знати, усвідомлювати повну правдивість, розповідаючи ретельно сконструйовану брехню, одночасно дотримуватися двох взаємовиключних принципів, знаючи, що вони суперечать один одному, і вірити їм обом, використовувати логіку проти логіки, відкидати мораль і при цьому нібито слідувати їй, вірити, що демократія неможлива і що Партія є стражем демократії, забути все, що потрібно було забути, а потім знову відновити це у своїй пам'яті, коли це необхідно, а потім негайно забути про це ще раз, і, перш за все, застосувати той самий процес до цього процесу. Тут потрібно було проявити неймовірну розумову гнучкість: свідомо викликати несвідомий стан, а потім свідомо забути щойно пророблений акт самогіпнозу. Навіть для розуміння слова «дводумство» необхідно використовувати дводумство.

Фізкультурниця знову дала команду «струнко». «А тепер подивимося, хто з вас зможе дотягнутися до підлоги!» – з ентузіазмом сказала вона. «Спину тримаємо рівно, товариші, будь ласка. Раз два! Раз два!..»

Вінстон ненавидів цю вправу, бо вона викликала жахливий прострільний біль від п'ят до сідниць і часто все закінчувалося повторним нападом кашлю. Зціпивши зуби, він продовжив міркувати. Він подумав, що минуле не просто змінилося, воно було фактично знищено. Бо як можна було встановити достовірність навіть найочевиднішого факту, якщо не існувало жодних записів про нього, крім вашої власної пам'яті? Він спробував пригадати, в якому році він вперше почув про Старшого Брата. Він думав, що це було десь у шістдесятих, але з упевненістю сказати не міг. В історії Партії, звичайно, Старший Брат фігурував як лідер і страж Революції з її найперших днів. Його подвиги поступово відкидалися все далі назад у часі, поки не досягли легендарних сорокових і тридцятих років, коли капіталісти у своїх дивних капелюхах, які називалися циліндрами, все ще роз'їжджали вулицями Лондона у величезних блискучих автомобілях і скляних каретах, запряжених кіньми. Ніхто вже й не знав, що було правдою, а що вигадкою. Вінстон не міг навіть згадати, коли виникла сама Партія. Він не пригадував, щоб коли-небудь чув слово АНГСОЦ до 1960 року, але було можливо, що у його старомовній формі, а саме «англійський соціалізм», воно використовувалося і раніше. Все було дуже туманним. Але іноді дійсно можна було вказати на певну брехню. Наприклад, брехнею було те (а саме це стверджувалося в партійних підручниках історії), що Партія винайшла літаки. Однак Вінстон чітко пам'ятав літаки ще з раннього дитинства. Але що-небудь довести було неможливо, тому що ніяких доказів не існувало. Лише одного разу він тримав у руках безпомилкове документальне підтвердження підміни історичного факту. І тоді -

«Сміт!» – закричав з телеекрану скрипучий голос. «6079 Сміт В.! Так, так, ви! Нахиліться нижче, будь ласка! Я знаю, ви можете. Ви не стараєтесь. Будь ласка, нижче! Ось так вже краще, товаришу. Група, вільно. А зараз дивіться на мене».

Раптом по всьому тілу Вінстона виступив рясний піт. Вираз його обличчя при цьому не змінився. Ніколи не показувати свої емоції! Ніколи не показувати образи! В одну лише мить погляд міг видати вас. Він стояв і дивився, як фізкультурниця підняла руки над головою і – не те щоб якось витончено, але з дивовижною акуратністю і ефективністю – нахилилася і доторкнулася долонями пальців ніг.

«Ось, товариші! Ось так я хочу, щоб ви робили. Подивіться на мене ще раз. Мені тридцять дев'ять, і у мене четверо дітей. А тепер гляньте-но». Вона знову нахилилася. «Ви бачите, що мої коліна не зігнуті. Ви всі можете зробити так само, якщо захочете», – додала вона, випростуючись. «Будь-яка людина молодше сорока п'яти років цілком здатна торкнутися пальцями до підлоги. Не всім нам випала честь битися на передовій, але, принаймні, ми всі можемо тримати себе у формі. Згадайте наших хлопців на Малабарскому фронті! І моряків у плавучих фортецях! Подумайте, з чим їм доводиться миритися. А тепер спробуйте ще раз. Ось, зовсім інша справа, товаришу, так вже краще!» – підбадьорливо додала вона, коли Вінстон з різким випадом зумів вперше за кілька років торкнутися своїх пальців ніг з прямими колінами.

Почався черговий робочий день. З мимовільним глибоким зітханням (і неважливо, що телеекран був поруч) Вінстон притягнув до себе диктограф, здув пил з мікрофона і одягнув окуляри. Потім він розгорнув і скріпив разом чотири маленьких згортка, які тільки що вивалилися з пневматичної пошти з правого боку його столу.