Franz Kafka - Листи до Феліції (1913)

Ти не дуже змучилася писати мені, кохана? Один Твій рядок дає мені таку втіху, скільки і п’ятьом моїм не до снаги дати.

Франц

Перш за все, улюблена, припини себе картати за те, що мало мені пишеш! При тому, що часу в тебе обмаль, пишеш Ти мені багато, надто багато.

І якщо Ти, як останнім часом, зумієш зберегти чудову регулярність щоденних листів, то у всьому, що стосується нашого листування, мені нічого буде бажати, бо ж інші бажання – або зараз, або взагалі – нездійсненні, то, значить, усе гаразд, нехай не так щоб аж-аж. Те, що я сідаю зараз до столу писати Тобі, ледве встигнувши перемовитися з родичами, тоді як раніше цьому завжди передувало моє писання і я, отже, коли брав заради Тебе перо в руки, перебував – чи в щасті, чи в своєму нещасті – на іншому, вищому щаблі, – мені це якось заважає. Але це недовго триватиме, в понеділок, думаю, я вже знову почну писати, безліч історій, кохана, викалатують свої марші в моїй голові.

При цьому іноді мене просто кандзюбить од горя, чому, втім, є безліч всіляких причин. І пов’язана з переживанням цих двох заручин – Макса і моєї сестри – не найменша. Сьогодні в ліжку я скаржився Тобі на ці заручини в великій промові, яка, безсумнівно, здалася б Тобі дуже обґрунтованою, тільки я зараз, напевно, вже не відтворю всіх необхідних доказів, а тому краще залишу цей замір. Якби Ти знала, як я промовляю в ліжку, коли до Тебе звертаюся! Лежачи на спині, ногами упершись в валик, яким безмовним солов’єм розливаюсь я про себе в ім’я найдорожчої своєї слухачки! У нас такі різні таланти! Я великий оратор в ліжку, а Ти велика мастачка писати в ліжку листи. Як Тобі це взагалі вдається? Ти ще жодного разу мені про це не роз- повідала.

Жодними із цих заручин я незадоволений, при тому що заручинам Макса я навіть вельми сприяв своєю – можливо, навіть вирішальною – порадою; а проти заручин сестри, принаймні, ніколи не заперечував. До того ж я поганий оракул і нікудишній знавець людей, як свідчить шлюб моєї заміжньої сестри [ Еллі ], заручини якої викликали у мені такий само невтишимий жаль, в той час як сестра, колись незграбно повільна, вічно всім незадоволена, трохи – вкрай образлива істота, тепер в шлюбі буквально розцвіла від щастя над своїми двома діточками [11] Див. Лист до батька, приготування до весілля. . А проте, не можу не довіряти своєму знанню людей, адже факти самі по собі його не переконують, мабуть, воно приховує в собі якусь глибшу правоту, і виходить, що я, довіряючи їй, під виглядом свого нібито знання людей, плекаю звичайнісіньку, тільки зашкарублу в своїй упертості дурість. І потім – чому, власне, я страждаю від цих заручин таким дивним чином, немов цієї миті і безпосередньо мене спіткало нещастя, тоді як будь-яке передчуття може відноситися тільки до майбутнього, тоді як головні учасники, всупереч їхнім власним очікуванням (може, якраз ця несподіванка мені і скребе по серцю?), щасливі, тоді як, нарешті, сам я безпосередньо і особисто до всіх цих весільних справ і приготувань майже непричетний. (Вчора ввечері мій майбутній зять без будь-якої злості, без найменшого натяку на мою жахливу байдужість, просто жартома кинув мені: «Добрий вечір, Франце! Як справи? Що пишуть з дому?» Знав би він, скільки в його словах істинного сенсу!)

Але ні, я все-таки причетний, обидві родини, за моїми відчуттями, на мене налягають, а сім’я зятя так і геть мимоволі впирається в мою власну. – Ні, сьогодні краще більше не писатиму, якось виходить непереконливо, може, загалом Ти і відчуваєш, що я маю на увазі, але в деталях, а це якраз найважливіше, зі своєї далечини, на жаль, не зро- зумієш.

Зараз, коли Ти читаєш цього листа, я, можливо, в своєму старому фраку, в потрісканих лакових туфлях, в смішному циліндрі, занадто тісному на мене, і з напрочуд блідим обличчям [12] В остаточному варіант просто блідим [ «напрочуд блідим» закреслено, між рядків написано: «Це не що інше, як кокетство, вигляд я маю звичайнісінький і такий, як той, серпневий»]. (мені тепер так довго не вдається заснути), як читець Талмуду пліч-о-пліч з чарівною, приємною, елегантною, а головне, вкрай уважною й скромною своєю кузиною їду до храму, де й відбудеться весілля у всій своїй неймовірній урочистості, яка завжди мене бентежить, адже в житті єврейства, принаймні у нас, релігійні церемонії давно звелися лише до весіль і похоронів, завдяки чому обидва ці ритуали настільки заступили собою всі інші, що буквально ловиш на собі докірливі погляди зникомої віри.