Franz Kafka - Листи до Феліції (1913)

А тепер час мені на боковеньку, не хочу завтра все проспати.

Спочатку я мало не злякався людини з Каїру. Він, звичайно, добрий німець, але я уздрів, як він, мов араб, крутиться біля тебе у порожній конторі, а за ним пурхає, як метелик, якесь простирадло. Як би прислужилося мені своє місце за Твоїм столом! Краще бути нічним сторожем на своїй фабриці, ніж ген-ген коханцем, як я.

Улюблене дитя моє, все позаду, сподіванки на кращі часи замріли на обрії, в будинку відносний мир і спокій. Іноді мені здається, я ладен пожертвувати чим завгодно, навіть власною сестрою, аби позбутися всіх цих чужих людей в будинку. Зрозуміло, Ти не повинна думати, та, сподіваюся, і не думаєш, що почуття це бодай якось співвідноситься з дійсністю, але саме почуття незнищенне.

Я отримав Твій лист, листівку і фотокартки в самий розпал весільних урочистостей, якраз коли ми шикувалися для весільної ходи, мені здалося на мить, ніби Ти стиснула мою руку.

Ах, кохана, Твої фотографії – яка ж це солодка мука! На всіх зображена кохана, жодна на іншу не схожа, і всі захоплюють з неймовірною силою. На цих знімках Ти знову схожа на ту маленьку дівчинку з найпершої картки, яку Ти мені прислала. Як спокійно Ти сидиш, ліва рука, хоч вона і гуляща, все одно є недоторканною, бо Тобі диктують щось дуже замислене. Витончена світлина на випадок, коли б Ти хотіла викликати в когось бажання негайно поцілувати Тебе в губи. Це в твоєму бюро Тебе сфотографували? І в чому різниця між різними мундштуками у апаратів? Або це фотографії для рекламних цілей? Може, навіть для листівок? Але ж ні ж?

Кохана, чого б Ти тільки не сказала, якби попостежила за мною під час весілля! Себто взагалі все пройшло зовсім так, як я і припускав, а єдиною несподіванкою свята виявилося те, що воно все ж і справді скінчилось. Але що я знову буду в такому засушеному, понурому стані, набагато перевершуючи з погляду сумного вигляду найпохмурішого з гостей, – цього я ніяк не очікував; подібні стани, думав я про себе, назавжди пішли для мене в легендарне минуле. І ось вони знову тут, свіженькі, як в перший день довгої низки нескінченних днів. І тільки після, забігши ненадовго в кафе і прогледівши в газетах чотири речі Домьє [13] Дом’є Оноре Вікторен (1808–1879) – французький художник-графік, живописець і скульптор, найбільший майстер політичної карикатури XIX століття. Склав собі в 1840-х роках гучну популярність карикатурами на політичні обставини, суспільне і приватне життя видатних людей тодішньої Франції. («М’ясник», «Концерт», «Критики», «Колекціонер»), я потроху так-сяк отямився.

Франц

Так, значить, Ти на мене не розсердилася, улюблена моя Феліціє, через недільного листа, та ще й пожертвувала заради мене частиною свого післяобіднього сну, якого Ти, до смерті втомлена, так потребуєш. Але сон хоч, принаймні, був міцний і добрий? Однак Ти геть уже не катаєшся на ковзанах? Не гуляєш? І часу на читання у Тебе, звичайно, теж немає. Раніше, поки Ти не знала мене, цієї людини, що живе виключно завдяки Твоїм листам і Твоїми листами, у Тебе, напевно, був зовсім не такий розпорядок дня. Скажи мені що-небудь про це, кохана, але тільки правду! І про численні журнали, які згадані в найпершому Твоєму листі і які Ти, як і раніше, отримуєш, Ти мені досі так нічого і не сказала.

Нічого надокладь про весілля в подробицях я краще не писатиму, інакше довелося б описувати нових родичів і їхніх друзів, це занадто відкине мене назад, в недавній, і так насилу пережитий час. Кузину мою звати Марта, у неї багато чеснот, одна з яких – невибагливість, якою щедро користувався я один. Мої батьки (не можу встояти перед спокусою і скажу тут: «мої бідолашні батьки») з нагоди весілля були дуже щасливі, незважаючи на шалену суму, яку їм, згнітивши серце, за це свято довелося викласти. Зазвичай мій батько по обіді вмощується в крісло-гойдалку, щоб поспати ненадовго, а потому знову чимчикує до крамниці – лягати після їжі йому через його серцеву недугу категорично не можна. Ось і сьогодні він сів у крісло-гойдалку, і я вже думав, що він заснув (а я саме обідав), аж раптом він, вже засинаючи, каже: «Хтось мені сказав, що наша Валлі у весільній фаті вчора була викапана княгиня». Але сказав по-чеськи, і стільки захоплення, любові і ніжності, скільки злилося в чеському слові «Kněžna», що німецькому «Fürstin» було до нього як до неба, воно ж цілком настроєно на розмах і на розкіш.

Зауваження мого зятя Ти, кохана, зрозуміла не цілком правильно. Якби існувала для нього бодай найменша можливість мати на оці Твої листи, тоді, звичайно, відому зловмисність його жарту не довелося б заперечувати. Але саме він про Твої листи, зрозуміло, зовсім не знає, і такий натяк з його боку повністю виключений. Єдиний натяк, який міг би тут критися, хоча не було і його, це той, що я так мало приділяю уваги сім’ї, немов живу десь на чужині і з сім’єю лише листуюся. Про мою ж справжню домівку він, звичайно, знати не знає [14] Натяк на зауваження Йозефа Поллака «Добрий вечір, Франце! Як справи? Що ти пишеш вдома?». Див. Лист Кафки з 10-го на 11 січня 1913 р. .