Franz Kafka - Листи до Феліції (1913)

Однак що це я тут мішаюся межи танцівниці, замість йти спати, але перш, Феліціє, ласкаво пригорнути Твою голову до свого серця, якому Ти потрібна набагато більше, ніж Ти, напевно, думаєш. Мені стільки всього ще треба Тобі сказати і відповісти, але непомірність і вага сказаного перевершують навіть справжню віддаль між нами, а і те і інше зовні видається нездоланним…

Як щодо того, щось подумалося мені, якби вручаючи цього листа, Твоя матуся, на її превеликий подив, сказала б щось приязне. Але це, певно, як схотіти печеної криги, лист не заслуговує на приязнь, він, може, і не дає Тобі жодного зиску, попри те, що тільки одного цього в усьому світі й прагне, і йому слід тішитися, що він може лягти Тобі в руки.

Франц

Щойно, надписуючи адреси, я помилково вписав замість Твого номера будинку свій власний, і сім порожніх стільців у нашій вітальні зиркнули на мене.

Як це накажеш розуміти? Твоя мати сидить увечері у вітальні, поки Твій батько читає в спальні? Що Твоя мати робить сама у вітальні?

І ще дещо. У Тебе, напевно, влітку інші урядові години, ніж взимку, коли Ти пишеш, що в п’ятницю після обіду ходиш влітку в храм? (Сам я ось уже за кілька років в храмі був тільки двічі – на весіллях моїх сестер.) Я думав, щодо мишей Ти жартуєш. А вони і справді у вас водяться? Бідолашне дитя!

Неділя, по обіді, в недобрий час.

Ні, кохана, так, як у передостанньому листі, Ти не повинна мені писати. Щоправда, сьогоднішнім листом Ти все це перекреслила, але ж вчорашній уже тут, у мене перед очима, і я вже 24 години ношу його в собі. Хіба Ти не знаєш, як я такі речі мимоволі читатиму? Хіба Ти не знаєш, який я слабкий і нещасливий і залежу від хвилинних перепадів настрою? А вже зараз, коли я ось уже четвертий день для себе нічого не пишу, і поготів! Ти, звичайно, відчуваєш усе це, кохана, інакше я не міг би відчувати в Тобі таку близьку душу, але все одно мушу Тобі зараз написати ось що – коли вчора я прочитав Твій лист, я сказав собі: «Ось бачиш, тут прямо так і написано – навіть в очах Феліції, яка, звичайно ж, ставиться до тебе куди краще, ніж інші, навіть в її очах тобі бракує надійності і впевненості в собі. Але якщо навіть її ти не влаштовуєш, кого ти взагалі можеш влаштувати? Але ж те, що ти їй написав і на що вона так тобі відповідає, і справді йшло від самого серця. Тобі й справді місце в підвалі [28] Див. лист Кафки з 14-го на 15 січня 1913 р. , хоч тобі і здається сьогодні, що навіть підвал тобі вже не допоможе. А Феліція, отже, цю необхідність не усвідомлює? Не може усвідомити? Хіба не знає вона, на яку прірву всього ти не здатен? І хіба не знає вона, що якщо ти живеш у підвалі, то цей підвал безумовно належить і їй теж? (Хоча, безсумнівно, доводиться визнати, що саме підвал, і нічого, крім підвалу, – це і справді вельми сумне майно.) Кохана, рідна моя, невже Ти всього цього не знаєш? Але тоді, кохана, які муки я на Тебе накличу, навіть якщо все у нас буде настільки добре, як іноді сниться? І що краще буде, то більші будуть страждання. Чи маю я право на це піти? Навіть якщо голос самозбереження мені наказує? Часом неможливість захлюпує можливість, наче хвиля.

І не варто, кохана, недооцінювати стійкість тієї китаянки [29] Див. лист Кафки від 24 листопада 1912 р. . До раннього ранку – не пам’ятаю вже точно, чи вказано у вірші час, – вона не спала на своєму ложі, настирливе світло настільної лампи не давало їй спати, але вона була спокійна, може, і намагалася силою погляду відвернути уваги вченого від книги, але цей сумний і такий відданий їй чоловік поглядів її не помічав, і тільки сам Бог знає, з яких таких сумних причин не помічав – з причин, над якими він був невладний, але які всі разом і в цьому сенсі були пов’язані з нею і віддані тільки їй. Зрештою вона не стрималась і відібрала таки у нього лампу, що врешті-решт було абсолютно правильно – і для здоров’я корисно, і для занять, треба сподіватися, не шкідливо, і для любові сприятливо, і хороший вірш за собою потягнуло, але в загалом і в цілому це було всього лише самооблудою тієї жінки.

Кохана, візьми мене до себе, тримай мене, але не обманюй, день на день у мене не припадає, тому усвідом – чистої радості Ти ніколи від мене не отримаєш, зате чистого страждання скільки завгодно, але, попри це, – не жени мене геть. Мене пов’язує з Тобою не тільки любов, любов – це було б занадто мало, любов починається, приходить, проходить і приходить знову, а ось ця необхідність, якою я, немов гаками, вп’явся в усе Твоє єство, вона залишається. Так сиди ж і Ти, кохана, залишся! І листи, такі, як позавчора, більше не пиши.