Franz Kafka - Листи до Феліції (1913)

Ось вже дійсно дивно, що Ти купила книгу Бубера [33] Вочевидь мова знову про «Китайські духовні й любовні історії». . Ти взагалі регулярно купуєш книги – або як заманеться, та ще й такі дорогі? Я знаю її тільки з докладної рецензії, де було безліч цитат. Насилу уявляю собі, як це може нагадувати Казанову. Ти ще й пишеш про «його» манеру, але це ж найпевніше переклади? Або це теж авторські переробки, через які я всі його добірки легенд [34] До часу, згадуваного Кафкою, Бубер видав «Історії Рабі Нахмана, ним розказані» (Frankfurt am Main, 1906) і «Легенди про Баалшем» (Frankfurt am Main, 1908). терпіти не можу.

Так, Верфель цілий місяць був тут. Красень і ледар, який він є, він на місяць перевалився з Ляйпциґа до нас в Прагу. Був у нього тут і публічний виступ. Але якраз напередодні весілля, коли я вважав за краще, якби мене поховали живцем, аніж виходити з дому.

Мені приємно, що Тобі сподобалась Оттла. Правда Твоя, вона здоровуля, вона походить із батьківської родини, що народжує сильних велетнів. Інша гола жінка – Валлі, Ти її, мабуть, не впізнала. А тепер на добраніч, кохана. Пізно вже. Кенар за моєю спиною заливається сумно й невпинно.

Франц

[ Штамп Товариства страхування від нещасних випадків ]

Кохана, від щирого серця дякую Тобі за Твій лист. Я, хоч і без особливої причини, вже геть засумував. Адже я ж найнерішучіша людина з усіх, кого я знаю, і якщо б вже не покохав Тебе одного разу раз і назавжди, то неодмінно і надто покохав би за те, що Тебе навіть така нерішучість не лякає. Приклад з Твоєї тіткою Кларою сьогодні дуже навіть доречний, авжеж, я такий або десь такий. Ось тільки я таки не тітка, щоб від мене подібне терпіти. Сьогодні з самого ранку, ще перш ніж встати, я по неспокійному сну був у такій печалі, що від туги хотілося не стільки навіть викинутися з вікна (для такої туги навіть це було б занадто життєрадісно), скільки з нього вихлюпнути.

Зате тепер у мене Твій лист, в зв’язку з чим, кохана, похапцем пропоную Тобі: нумо більше з жодного приводу одне на одного не ображатись, адже ми обоє – люди безвідповідальні. Відстань між нами велика, подолання її болісне, інколи й сил бракує і в першу мить не вдається зібратися. Додати сюди мою натуру, якої відомі тільки три стани: підбадьоритися, занепасти духом і тихо хиріти. Чергуванням цих трьох можливостей моє життя і вичерпується. Бідна, гідна захоплення кохана, яка наважується лізти в таке болото. Оглядаючи тридцять років свого життя, можу сказати тільки: я належу Тобі цілком.

Франц

Моя бідна кохана, якщо вже китайський віршик [35] Пор. лист Кафки від 24 листопада 1912 р. набув для нас такої великої ваги, спитаю Тебе ще про одну річ. Чи звернула Ти увагу на те, що йдеться саме про подругу вченого, а не про його дружину, хоча цей вчений – напевно вже літня людина, тим часом як і те й інше, вченість і вік, здається, життю з подругою суперечать. Однак поет, який безоглядно прагнув до ситуації абсолютно завершеної, через цю недостовірність переступив. Може, тому й переступив, що недостовірності давав перевагу над неможливістю? А навіть якщо це не так, то, може, він боявся, що подібне протиставлення вченого і його дружини позбавить вірш будь-якої життєрадісності і нічого, крім співчуття до дружини, у читача не викликатиме? Справи подруги, врешті-решт, не такі вже й погані: цього разу лампа все-таки згасне, не так вже й довго вона мучилася, і веселощів у неї, схоже, наразі подостатком. А що якби це була дружина, і дана ніч була б не однією якоюсь випадковою ніччю, а типовим прикладом усіх ночей і тоді вже не тільки ночей, але усього спільного життя, життя, що все було б одним суцільним боєм за лампу? У якого читача вистачило б духу тут посміхнутися? Подруга у вірші не права, бо ж цього разу бере гору, і нічого іншого, крім як взяти гору цього разу, вона і не прагне; але що вона вродлива і хоче взяти гору лише цього разу, а з одного разу ніякого вченого переконати неможливо, то навіть найсуворіший читач їй це подарує. Натомість дружина мала б рацію завжди, і це було б вже не перемогою, а існуванням, способом життя, якого вона б вимагала і якого вчений над своїми книгами дати їй не в силах, хоча він, можливо, тільки про людське око до своїх книг припадає, а насправді дні і ночі ні про що інше думати не може, крім як про свою дружину, яку кохає понад усе на світі, але любить саме цю свою вроджену неміч. Подруга в цій ситуації погляд має гостріший, аніж дружина, вона не повністю загрузла в подібному способі життя, вона в ньому пливе і голову тримає над водою. Зате дружина, вірніше те бідне, нещасне створіння, на яке вона перетворилася, бореться немов наосліп; того, що у неї перед очима, вона не бачить, там, де перед нею стіна, вона в глибині душі все ще сподівається побачити натягнутий канат, під яким вона коли-небудь спровориться і проповзе. Принаймні, так усе це виглядає в шлюбі моїх батьків, хоча тут діють зовсім інші причини, ніж в китайському вірші.