Franz Kafka - Листи до Феліції (1913)

Франц

Пишу вже зараз, бо хто знає, коли і наскільки засмученим я повернуся додому сьогодні ввечері. Тільки уяви собі, сьогодні ввечері – я вже місяць з тривогою цього чекав – не залишаюся вдома. Мене вже зараз гризе сумління, і я буду задоволений, якщо воно бодай на чверть години залишить мене сьогодні в спокої. Річ у тому, що Бубер виступає з доповіддю про єврейський міф [17] Бубер виступав з доповіддю на тему «Міф юдеїв» на урочистому вечорі об’єднання «Бар Кохба». . Втім, сам Бубер ні в життя не витягнув би мене з моєї світлиці, я його вже чув, він справляє на мене швидше занудне враження, що б він не говорив, завжди чогось бракує… (Зрозуміло, він багато знає, китайські історії…) – (Не було під рукою бібулки, і я, чекаючи, поки сторінка просохне, читав в «Education», яке саме переді мною лежить, сторінки з 600-ї по 602-гу. Боже ти мій! прочитай це, кохана, ні, Ти тільки прочитай! «Elle avoua qu’elle désirait faire un tour à son bras, dans les reus» [18] «Вона призналася, що їй хочеться пройти об руку з ним по вулицях» ( фр. ) ( пер. Д. Паламарчука ). . Який образ! А прокреслені сторінки, кохана, аж ніяк не означають ночі, коли у нього не було сил. Навпаки, це саме ті сторінки, в які він заглиблювався цілком, просто щезаючи з людських очей. І навіть у третьому, чистовому рукописі, як Ти можеш побачити з додатку, йому ще випадало це нескінченне щастя.) – Продовжую в інших дужках: (так ось, він, Бубер, видав «Китайські духовні і любовні історії» [19] Мова про видання 1916 року. , які, наскільки я їх знаю, просто розкішні.) Але після Бубера читає Айзольт [20] Айзольт Ґертруда (1870–1955) – відома німецька актриса з берлінської трупи Макса Райнгарда. , заради неї я і йду. Ти її вже слухала? Я бачив її Офелію і в ролі Віри в «Ім’ярек» [21] « Jedermann » – драма Гуґо фон Гофмансталя (1911). . Її вигляд і голос мене просто-таки підкорили. Ймовірно, я взагалі з’явлюся туди вже тільки по буберовій доповіді.

Авжеж, кохана, зауваження в моєму недільному листі. Воно ні до чого, я мушу його згадати ще раз. Воно дуже зле, чи не так? Ні, Ти в цьому зовсім не унікальна. Скажи, як могло з кимось статися таке? Кохана, я прошу Тебе ще раз, даруй мені, кажи все, не залишай у собі ані краплі жовчі на мене, скажи мені ще раз виразно, що Ти пробачила, скропи зауваження чорнилом і напиши мені, що це сталося. Я полегшено зітхну. Який чорт водив тоді моєю рукою!

Уявляєш, Феліціє, вже початок на четверту ночі! Багато бачив, дещо чув, але нічого такого, що б вартувало доброго сну. На добраніч, кохана моя. Як спокійно Ти спиш, а Твій суджений тим часом бозна в якій далині вештається. Подобаються Тобі такі картки, як-от ті, що доклав? Та голяка у кутку на світлині – Оттла.

Франц

[ На берегах ] Фото мені треба назад, я його вкрав у Оттли.

Тільки що, кохана, вперше за значний проміжок часу знову чудово посидів за читанням. Ти в житті не здогадаєшся, що я читав і що так мене потішило. Старий річний комплект «Gartenlaube» [22] Ілюстрований щотижневик, заснований 1853 р. видавцем Ернством Кайлем і редактором Фердинандом Штолле у Ляйпциґу. , ще за 1863 рік. Не те щоб я читав щось конкретне, просто повільно перегорнув 200 сторінок, розглядаючи ілюстрації (через дорожнечу відтворення тоді ще рідкісні) і лише де-не де читаючи, коли траплялося щось надто цікаве. Мене раз у раз тягне в минулі часи, і насолода пізнавати людські стосунки й образ думок в уже закінченому, віджилому, проте ще абсолютно зрозумілому вигляді (Господи, 1863 рік, це ж якихось 50 років тому!), проте вже не будучи в стані пережити їх по-справжньому, в подробицях, знизу і наче зсередини, це є насолода грати ними на свій розсуд і по своїй уподобі, – ця суперечлива насолода для мене неймовірно заманлива. Я раз у раз читаю старі газети і журнали. А потім – ця стара добра, зворушлива, вся ще завмерла в очікуванні Німеччина середини минулого століття! Тісний маленький світ, близькість сусідства, яку кожен відчуває до кожного, видавці до передплатників, письменники до читачів, читачі до великих авторів (Уланда, Жан Поля, Зойме, Рюккерта, «Барди і браміни Німеччини» [23] Назва статті (1863) Фридріха Гофманна у «Gartenlaube». ).

Сьогодні я нічого не писав, і варто було мені відкласти книгу, як зараз же на мене налягла невпевненість, яка ступає у слід неписанню, наче його злий дух. Тільки добрий дух міг би його відігнати, і йому довелося б бути геть близько коло мене і вставити своє слово, яке мало неабияку вагу, що втрата вечора, коли я нічого не писав (а отже, нічого поганого), не минеться даремно (як воно є насправді, але мусять бути якісь уста, що посміхнуться на ці рядки у неділю вранці і що їм я в усьому вірю), і чи не втрачу я, бува, свою здатність писати, у всій її сумнівності, через один невикористаний вечір, як я дрижу від всеосяжного страху, сидячи дуже самотньо за своїм столом (у опалюваній вітальні, хазяєчко!). Я був надто стомлений, щоб писати (насправді не надто стомлений, але боявся дуже стомитися, ну, як-не-як вже перша ночі), вчора я дістався домівки лише о 3-й ночі, але й тоді мені не засиналось, і ще п’ять годин у моєму страшенно гострому вусі невинно дзвеніло. Але завтра буде новий, хоч і давно передбачуваний клопіт, бо завтра ввечері я їду – авжеж, їй-бо – до театру. Так втіхи ступають в слід одна одній, але потім усе надовго уривається. У театрі я не був, мабуть, із рік і ще рік не піду, але завтра показують російський балет [24] Навесні 1910 р. російський балет дав гостьову виставу на сцені Німецького театру в Празі. . Я бачив це два роки тому і мріяв про це кілька місяців, надто про геть непогамовну танцюристку Едуардову [25] Про танцівницю Едуардову пор. Щоденники (1910). В одному місці Кафка, приміром, описує її портрет: «Просто неба танцівниця Едуардова не така гарненька, як на сцені. Бліда цера, оті вилиці, які так напинають шкіру, що на всьому обличчі ледве помітиш якийсь порух; великий ніс, який немовби виступає з заглиблення і з яким жарти погані – тут не спробуєш, чи твердий у нього кінчик, і не схопишся легенько за перенісся, не поведеш туди-сюди, проказуючи: «А тепер ходімо зі мною»» (Кафка Ф. Щоденники. К., 2000. С. 9—10. Пер. Л. Логвиненка). Насправді мова про відому російську балерину Євгенію Едуардову (1882–1960). . Зараз вона не приїздить, певно, вирішили, що вона лише неповнолітня панянка, не приїздить і велика Карсавіна [26] Тамара Карсавіна (1885–1978) – російська і британська прима-балерина і балетний педагог. , вона на зло мені хвора, але й без того буде багато. Якось Ти згадала російський балет у листі, мабуть, у конторі дійшло до якихось суперечок про російський балет. Що це було? А як з тим танцем танго, який Ти танцюєш? Він узагалі так зветься? Це щось мексиканське? Чому немає зображення цього танцю? Кращий танець, ніж у росіян, і прекрасніший танець, аніж його втілено в тих чи тих фігурах окремих танцюристок, тут і там, я бачив лише в Далькрозе [27] Йдеться про швейцарського музиканта й педагога Еміля Жака-Далькроза (1865–1950). 30 червня 1914 року Кафка, якщо вірити його «Щоденникам», був у його осідку у Ляйпциґу. . Ти бачила, як його школа танцює в Берліні? Танцює вона там частенько, я думаю.