Franz Kafka - Листи до Феліції (1913)

На добраніч, кохана моя. Який же я радий, що хоча б одна Твоя неділя, поза всякими сумнівами, випаде спокійніша за мою. Цікаво, щось цього разу не забуде зауважити Твоя матінка, вручаючи Тобі цього листа?

Франц

Я ще раз перечитав Твого листа, і що деякі речі викликала в мене неабияку цікавість, то ставлю Тобі наступні питання:

1. Що означає ось це: з медальйоном я ще не все залагодила?

2. У родині яких добрих знайомих Ти була? Бог знає, чого воно так, але прізвища все мені прояснюють.

3. Як пройшло сімейне купання? Тут, на жаль, я повинен придушити в собі репліку – вона стосується мого вигляду в купальні, моєї худорби. (Так і бути, ось вона: Тобі доводилося прокидатися в холодному поту від жаху?) У купальні я скидаюся на хлопчика-сироту. Пам’ятаю, щоправда, це вже дуже давно було, ми жили в дачному містечку на Ельбі, літо випало спекотне, і купання в річці давало незрівнянну втіху. Але купальня була мацюня, чоловіки і жінки купалися всі упереміш, навіть не пам’ятаю точно, скільки було роздягалень, дві або одна, але дачне товариство того літа взагалі підібралося веселісіньке, і з таких дрібниць, по-моєму, небагато собі робило. Окрім мене. З жінками я іноді ще наважувався там з’являтися, але рідко, здебільшого – при тому що купатися, зрозуміло, поривало мене неймовірно і невпинно – я, наче бездомний пес, тинявся найвужчими стежками прибережних схилів, годинами виглядаючи, коли ж маленька купальня нарешті звільниться і я зможу нею скористатися. Як же проклинав я припізнілих дачників, які зненацька знову заповнювали купальню, вже зовсім було спорожнілу, з якими стогонами волав до неба, коли раптом вдаряла гроза і воднораз забирала у мене будь-яку надію скупатись! Як правило, зайти в воду мені вдавалося тільки над вечір, коли ставало прохолодно і таку втіху купання вже не давало. І лише іноді, діставши щось на кшталт сонячного удару, я, як очманілий, кидався в саму гущу купальників. І, зрозуміло, спокійно купався і грав разом з іншими, ніхто і не думав перейматися якимось хлопчиськом, але сам я повірити в це не міг.

4. Про Твого батька я при нагоді хотів би почути ще більше.

Слухай, вже знову так пізно! А я ще нічого «веселенького» не наготував для весільної вечері і, що найстрашніше, не можу і не зможу наготувати.

Франц

Тільки-но, кохана, я ламав собі голову, сподіваючись, якщо вже нічого іншого не можу, придумати хоча б три фрази для привітання весільних гостей. Нарешті я їх придумав, вони безнадійні. Дали б мені виголосити промову проти гостей, її мені і готувати б не довелося, слова потекли б самі, штовхаючись і переганяючи одне одне, і я насмілюся припустити, що вигнав би більшість гостей із зали навіть не лайкою, а сумлінним висловленням своїх справжніх жахливих почуттів. Утім, наразі я рокований на те, щоб вигнати самого себе: це не я, а хтось інший сидітиме там за столом, вставатиме, вимовляти три завчених фрази і підніматиме келих, все це виконає якась тінь мого сумного образу.

Але я не надто хотів писати це Тобі, я насправді пишу Тобі із страху. Вислухай! Чи нема у вчорашньому моєму листі чогось, що могло б Тобі заважати, дошкулити чи навіть образити? Думка про це мене душить. І я точно не знаю, бо зараз, коли я пишу не для себе, я відчуваю, ніби пустив з рук мірку, яку прикладаєш до всього цього. Можливо, у становищі нема нічого кепського, хоча писав я це у поганому настрої, і тепер усе здається мені грубим і холодним і безжальним і нахабним одночасно. У кожнім разі надішли мені свого листа, кохана, щоб заспокоїти мене, але ні, не надсилай його у відповідь. О, тепер я не знаю, чого хочу; в які умови я потрапив! Довго ж мені доведеться дряпатися, перш ніж я знову вийду. Якби ж то я мав Твою відповідь на останній лист, який Ти отримала у неділю, і якоїсь миті, можливо, навіть гніваючись на мене, встала з ліжка! Якщо Ти сердишся на мене, кохана, вибач – у моєму теперішньому стані не соромно благати про співчуття, мій стан – це ганьба, – якщо Ти вже пробачила мене, прийми цей лист як пізнє вибачення, якщо Ти взагалі не знайдеш жодної провини з мого боку, то смійся з мене, годі буде знайти щось приємніше для мене.

Франц

Миле зауваження моєї найменшої сестри: як Ти знаєш, вона дуже мене любить, вважає, що все, що я кажу, роблю чи маю на увазі, неодмінно добре, проте вирізняється такою кмітливістю, що може трохи покпити з мене, а водночас, звісно, і з себе (хай там як, а вона завжди на моєму боці). Зараз я, безсумнівно, і, мабуть, засмучений через весілля, тому сестра, якщо брати її ставлення до мене загалом, віддає, мабуть, належне цьому смуткові, коли, звичайно, вона може бодай на дрібку його відчути. Сьогодні ж увечері наша шапарка ударилася в сльози, складаючи речі для Валлі (яка виходить заміж), через що і Валлі розрюмсалася. Так вона і зайшла до вітальні, зі сльозами на очах; варто було Оттлі (це та найменша сестра) побачити її мокрі очі, як вона вигукнула: «Вона розумна, вона теж плаче!» Говорилося це напівжартома і напівсерйозно, і означало, певно, те, що сльози до ладу, бо ж вони передають мої почуття, і тому Валлі, мабуть, розумна, якщо робить щось згідно з моїми і її власними почуттями.