Franz Kafka - Листи до Феліції (1913)

Ну ось, знову я написав так багато і нічого – не інакше, давня вина перед президентом мені відзивається. Ще кілька відповідей в останньому поспіху перед сном: [Бродова] «Висота почуттів», звичайно, Твоя, цілком Твоя. Присвята «другові» явно призначена Тобі, Ти це приймаєш? (Звісно, в мене є інший, дарований примірник.) І якщо у посвяті може бути невелика дурниця (якої насправді немає, але яку я зараз викладаю), то Макс – також мій друг, і тому ця присвята дає мені змогу стояти геть поруч із Тобою (я хочу скористатися найпозірнішою нагодою так постояти), хіба це було б так погано?

Ні, вже й справді надто пізно, щоб продовжувати. Вкладаю ось тільки гелер [8] Гелер – грошова одиниця Австро-Угорщини – одна десята крони, карбувався з неповноцінних металів: нікелю (20 і 10 г) та міді (2 і 1 г). Після розпаду Австро-Угорщини ще деякий час залишався в обігу. , який знайшов сьогодні під час вечірньої прогулянки. Я саме нарікав на щось (немає речі, з приводу якої я не зміг би поскаржитися), через невдоволення дещо сильніше, ніж зазвичай притупнув ногою – і носаком черевика підчепив на бруківці монетку. Такі монети приносять щастя, але щастя, якого немає у Тебе, мені не потрібно, тому посилаю його Тобі. Те, що я його знайшов, – це ж ніби Ти його знайшла, хіба ні?

Франц

Кохана моя, сьогодні тільки пару слів, я втомився, після обіду мені заважали і, судячи з усього, ще кілька днів заважатимуть. Писання своє, в якому я жодних зовнішніх перешкод визнавати не бажаю (вони і від внутрішніх страждають досить), я на тиждень, а то й довше, полишаю, єдиною вигодою від цього буде більше часу на сон, розрадою мені це не послужить, але те, що я зараз пишу, просто взагалі нікуди не годиться, мені місце лише в ліжку, але ще мені місце тільки біля Тебе, ось я і не можу вибрати між вами.

Бідолашна кохана пише рекламні проспекти! Може, і я отримаю один, хоч я і не ваш покупець, хоч я в принципі диктографів швидше боюся. Мені здається, що машина з її мовчазною, незаперечною вимогою має над робочою силою значно потужнішу і страхітливу владу, ніж жива людина. Такий нікчемний, легко керований, гнаний і навіть вигонюваний живий машиніст-переписувач – на нього ж можна накричати чи просто гнівно уп’ястися, йому можна вичитати, насварити, перепитати, диктує тут цар і бог, – зате перед диктографом уже він, диктор, зведений до цілковитого нікчеми, він фабричний робітник, зобов’язаний своїми мізками обслуговувати машину, що заковтує слова. Так як же витягнути з бідного людського розуму, що від природи повільно працює, готові думки, та ще й одну по одній! Радуйся, кохана, що в Твоїх рекламних листах Тобі не треба відповідати на подібні заперечення, бо вони незаперечні; запевнення, що швидкість машини можна легко регулювати, що її можна вимкнути, відставити убік, якщо немає бажання диктувати, і т. д. – але все це не аргументи для людини, яка Тобі заперечує, бо в характері її заздалегідь закладено, що всі такі хитрощі їй анітрохи не допоможуть. Що мені сподобалося в Твоєму проспекті, так це те, з якою гідністю він написаний: у читача нічого не жебрають, як це прийнято, принаймні в подібних проспектах австрійських фірм, та й фіміам ніхто не кадить. Не май це за жарт, але чимось – зрозуміло, не змістом своїм, і не предметом, і навіть не стилем – він нагадав мені про Стріндберґа, якого я майже не знаю, але здавна абсолютно по-особливому люблю; дивно, що першим своїм листом я застав Тебе якраз під враженням від «Танця смерті» і «Ґотичних кімнат» [9] Мова, певно, про «Червону кімнату» (Röda rummet). . Стривай, незабаром я обов’язково напишу Тобі про спогади про Стріндберґа, які недавно з’явилися в «Neuen Rundschau» [10] Див.: Ola Hansson, «Erinnerungen an Strindberg», Die Neue Rundschau, 1912, Nr. Ir, S. 1536 ff. und Nr. 12, S. 1724ff. і під враженням від яких я у неділю на тому тижні весь ранок як божевільний бігав по кімнаті.

Завтра або післязавтра Ти отримаєш календар і Флобера. Календар, який мені тільки зараз доправили, виявився зовсім не такий красивий, як він малювався мені в думках, і якби я щодня відривав аркуш, складав його і надсилав Тобі, це вже було б неправильно. Але тепер, коли календар є, і те, що було призначено Тобі, я не віддам нікому іншому і не дозволю нікому бачити, я все одно надішлю його Тобі. Повісь його куди-небудь у куток! Противагою краси до його потворності буде Флобер, якого я взагалі (марні запевнення!) мріяв сам вкласти в Твої руки.

Так, а тепер прожогом спати, слово Тобі відправлено, Твої думки до мене перетягнуто, я задоволений.