Franz Kafka - Листи до Феліції (1913)

Сьогодні ввечері прийшла Софі [Фрідманн], якби у мене не було цієї залитої холодним потом спини і «гумору мого власного доброго стану», я б хотів зійти з нею з потяга. Якби у мене не було жодних новин від Вас, я б бачив кілька очей, які бачили Вас тижнями, Ваше ім’я, безумовно, було б згадано, і якби вся справа звелася до короткої поїздки на електриці, було б добре. Але на наступному тижні я хочу її осадити, і якщо я не чув від Вас про Ваше перебування у Вроцлаві, незважаючи на обіцянки, я хочу змусити її поговорити. Кохана, який це замінник для Вас? Я приймаю чутки, промови, згадки, спогади замість Ваших, і так це й залишається.

Щоб не залишати Тебе одну з Твоїми судовими позовами, я в понеділок теж їду на суд, знову в Ляйтмеріці. До чого ж не хочеться! Але цього разу хоч ніякій моїй історії ця поїздка не завадить. Але я б вважав за краще, зробивши невеликого гака через Берлін, податися на справжній південь, куди в неділю пополудні їдуть Макс з дружиною. Тільки як таке влаштувати?

Франц

Мати, сьогодні добре слово! [43] Так Кафка прагне сподобатися матері Феліції, яка потайки читала його листи. Див. зауваження Кафки в листі від 14–15 грудня 1912 р.

Щойно – вперше після недавнього післяполудневого листа – сів за стіл. Котра година? (Відповідь напишу на наступній сторінці, як це роблять у дешевих романах, приберігаючи там для читача черговий жах.) Всю другу половину дня провів з Верфелем, вечір з Максом, виснажений втомою і гнітючими болями в голові, які сьогодні підбираються до потилиці, спати ліг тільки о восьмій. Зрозуміло, в сусідній кімнаті вже був звичний веселий шум, який, щойно мені вдавалося занурити в сон свою втому, з тим більшим азартом мене звідти висмикував. Проте в такій напрочуд мінливій мішанині між дрімотою, сном, мріями і безсумнівним неспання я провалявся в ліжку досі і піднявся тільки потім, щоб написати, кохана, Тобі і ще накидати дещо для роману, що зі страшною силою насунуло на мене, поки я лежав у ліжку, хоч я подібних уривчастих осяянь майбутніх подій швидше боюся, ніж їм довіряю. Вечеря, підібрана як виняток бездоганно (що за її складності зробити аж ніяк не легко), чекала мене на столі, але я вирішив її не їсти, прибравши. Ось уже кілька днів з шлунком моїм, як і з усім організмом, щось негаразд, і я намагаюся напоумити його голодуванням. Сьогодні, наприклад, я їв тільки в обід. Згадую про це лише для того, щоб будь-яку дрібницю, від якої я очікую успіху, пред’явити світлу Твоїх улюблених очей.

Верфель читав мені свої нові вірші, як і раніше, поза сумнівом, що йдуть із глибин його неймовірного хисту. Як же здіймається такий-от вірш, несучи і породжуючи свій фінал вже в самому своєму початку, в безперервному внутрішньому розвитку, що падає на тебе потоком, – а ти, скоцюбившись на канапі, тільки очима кліпаєш! Цей хлопчик ще погарнішав, а читає з неймовірним, шаленим натиском (проти одноманітності якого я, втім, маю деякі заперечення)! Все, що він коли-небудь написав, він пам’ятає і, читаючи, схоже, готовий себе на шматки рвати, так запалює вогонь натхнення це важке тіло, ці масивні груди, ці пухкі щоки. У лютому він читатиме в Берліні, Ти обов’язково сходи. Зрозуміло, і про Тебе (хоч і без згадки імені) була мова, та й як я можу без Тебе прожити хоч півдня, він подарував мені «Друг людства» [44] Збірка віршів Франца Верфеля (Der Weltfreund. Gedichte von Franz Werfel, Berlin [1911]. з маленькою присвятою «незнайомці», що трішки дратує панянку Лінднер. Відішлю Тобі книгу найближчим часом – якби ще не морока з особливою упаковкою і відсиланням. Через це і «Висота почуттів» [ Брода ] стільки у мене пролежали, зрозуміло, це Твоя книга, я давно Тобі її обіцяв. Так само і призначений Тобі французький Флобер тижнями у мене валяється, а я знай заношуся в хмари, фантазуючи про можливі способи його пакування і відсилання.

Чи змогла Ти взагалі прочитати лист Льові, який я Тобі відіслав у неділю? Вони в неділю у Берліні грали, так принаймні я вичитав з його листа і навіть мав хитрість спеціально підкреслити для Тебе відповідне місце. Згодом я себе за цю хитрість картав і радий, що Ти підкресленого пасажу або не помітила, або з якихось інших причин в театр не пішла. Я і так досить зловживаю Твоїм мізерним вільним часом, більш ніж достатньо! Як мені розповідав Верфель, який теж з Льові зустрічався, трупа настільки сподобалася ляйпцизькому кореспонденту «Berliner Tageblatt», якомусь д-ру Пінтусу [45] Йдеться про доктора Курта Пінтуса (нар. 1886 р.), публіциста й критика, на той час редактора видавництва Курта Вольфа, редактора антології експресіоністської поезії «Сутінки людства», вперше виданої 1919 року. , якого я, до речі, теж знаю, що він навіть зібрався в «БТ» спеціально про них писати [46] Ця стаття, «Жидівський Театр» (Jüdisches Theater), вийшла 17 січня 1913 р. у «Leipziger Tageblatt». . Вийшли мені, будь ласка, статтю, я цих акторів досі із задоволенням згадую.