Franz Kafka - Листи до Феліції (1913)

Тільки уяви, тепер я мушу написати ще листа другові. Але я хочу нашкрябати його так, щоб ніхто не вчитав.

Останнє рішення: я взагалі не пишу листа та йду спати.

Франц

Ти надсилаєш мені так мало газетних вирізок, отож я знову надішлю Тобі таку гарну. Чи не загубила Ти, бува, газетну вирізку про беатифікацію 22 негритянських юнаків з Уґанди [39] Пор. лист Кафки від 24 листопада 1912 року з докладеною заміткою в газеті «Беатифікація мучеників з Уґанди». ?

Що з Тобою, кохана? Що тягне вештатися вуличками? Чи справді Ти та дівчинка з сьогоднішньої фотографії, що посміхається не вельми скупо і не надто щедро, а точно так, щоб у будь-якій біді на неї можна було поглянути і заспокоїтись. І Ти плачеш? Облиш! Ти стверджуєш, що завадила мені, а це всього лише не що інше, як моя неміч знову прорвалася, все та ж, яку ти, бідолаха, не раз уже на собі зазнала і, боюся, ще не раз звідаєш. Але скажи мені абсолютно відверто, як змінилося Твоє життя, відколи Ти мене знаєш, а ще скажи точно і вже в наступному ж листі, коли Ти, перш ніж я своїми листами став доводити Тебе до сліз, востаннє плакала, – окремі випадки на кшталт досади на дурнуватих тітоньок або подорожників, яких варто відлупцювати, і т. п., зрозуміло, не беруться до уваги. Але що таке було в п’ятницю? Що таке там було? Невже в листі моєму знайшлися якісь приховані тортури, про які я сам відати не відаю? Або це якийсь з колишніх листів тільки зараз, заднім числом і в поганому сенсі, так подіяв? Або, може, зовсім не в мені причина? Тоді в кому або чому? Перевтома? Чи не така Ти дівчинка, щоб без абсолютно визначеної, наразі актуальної причини так замішатися. Кохана, так скажи ж! Уяви, що Ти говориш з собою!

Мій роман! Учора ввечері я оголосив свою повну перед ним капітуляцію. Він розповзається в мене під руками, я більше його не утримую, сподіваюся, хоч не пишу нічого такого, що було б вже зовсім поза зв’язком зі мною, проте останнім часом він дуже розпустився, фальш полізла і аж ніяк не відходить, якщо і далі так працюватиму, ризикую занапастити всю справу, а тому краще поки що його залишити. Крім того, ось уже тиждень я сплю, як вартовий на посту, раз у раз здригаючись і прокидаючись. Головні болі стали регулярною і звичною оказією, а дрібні, з різних приводів, напади нервозності дошкуляють безперестанку. Словом, я абсолютно кидаю писати і маю намір для початку тільки тиждень, насправді ж, можливо, набагато довше відпочивати, і більше нічого. Вчора ввечері нічого не писав і спав вже незрівнянно краще. Знати б, що і Ти теж відпочиваєш, і мій спокій був би мені ще миліший.

Що це за гарне, так легко пошите плаття, в якому Ти на знімку, і чим воно закінчується? Як Ти стоїш на цьому фото – або Ти сидиш? Правої руки взагалі немає. А блискуча дрібничка – чи це, бува, не медальйон? – але який сенс від фотографії, на ній Ти он свіженька, щічки круглі, очі ясні, тобто така, якою Твоя мати І я разом з нею хочемо Тебе бачити, а насправді Ти допізна не можеш заснути в своєму ліжку і хлипаєш.

Про книгу «Жінки в житті Наполеона» [40] Мова про видання Ґертруди Кірхайзен: Gertrude Kircheisen, Die Frauen um Napoleon, München, 1912. я вже чув. Подібного складу творам я ніколи не вельми довіряю, навіть якщо у мене поряд з настирливим бажанням їх прочитати знаходиться ще і час на це. Всі такі дослідження неминуче живуть перебільшеннями. Зрозуміло, Наполеону до жінок було куди менше діла, ніж це думається спостерігачеві, якого виключне й тривале вивчення фігури Наполеона повільно, але вірно підносило над усіма звичайними знаннями людської натури і взагалі життєвим досвідом. Колись мені довелося читати протокол медичного розтину тіла Наполеона, в якому його стриманість щодо жінок згадується побіжно, але в доброму зв’язку, як факт загальновідомий. Про те ж – за всієї начебто суперечності – кажуть як жалобна палкість його любовних листів до Жозефіни, так і грубість його висловлювань на сексуальні теми.

Чому Ти вважаєш, що у нас з Максом негаразди? Ми з ним, скільки один одного знаємо – по-моєму, вже років із десять, – ніколи не сварилися. Зрозуміло, гойданню улягають і такі відносини, як і все людське, особливо якщо до цього якимось боком причетний я. Тим-то по відношенню до себе мені за ці роки багато в чому є собі дорікнути, на ньому ж, натомість, мабуть, жодної провини немає. Але про це мені треба буде детально написати Тобі іншим разом. Не сьогодні, сьогодні я не зможу зобразити це як слід.