Френсіс Фіцджеральд - Цент на двох

(Під час бурхливих оплесків, які слідують за піснею Джулі, вона скромно розводить руками й робить невеличкі хвилі на поверхні води – принаймні, ми припускаємо, що вона це робить. Потім двері ліворуч відчиняються і входить Лоїз Марвіс, одягнена, але вона несе одяг та рушник. Лоїз на рік старша за Джулі та майже її двійник за обличчям та голосом, але в її одязі та виразі обличчя – усі ознаки консерватора.

Так, ви правильно здогадалися. Це старий добрий сюжет комедії помилок.)

ЛОЇЗ: ( здригнувшись ) Ой, вибач. Я не знала, що ти тут.

ДЖУЛІ: О, привіт. Я даю невеличкий концерт…

ЛОЇЗ: ( перебиваючи ) Чому ти не зачинила двері?

ДЖУЛІ: Не зачинила?

ЛОЇЗ: Звичайно, ти цього не зробила. Ти ж не думаєш, що я пройшла крізь них?

ДЖУЛІ: Я думаю, ти зламала замок, дорогенька.

ЛОЇЗ: Ти така недбала.

ДЖУЛІ: Ні. Я просто щаслива, як пес на купі сміття, і я даю невеличкий концерт.

ЛОЇЗ: ( суворо ) Подорослішай!

ДЖУЛІ: ( розмахуючи рожевою рукою ) Стіни відбивають звук, бачиш. Ось чому є щось дуже гарне у тому, щоб співати у ванні. Це створює ефект виняткової чарівності. Може виконати щось за твоїм бажанням?

ЛОЇЗ: Я бажаю, щоб ти скоріше покинула ванну.

ДЖУЛІ: ( задумливо хитаючи головою ) Не можна поспішати. Це моє царство в цей час, Благочестива.

ЛОЇЗ: Чому ти так мене звеш?

ДЖУЛІ: Бо ти наступна за Пречистою. Тільки не кидай у мене нічого, будь ласка!

ЛОЇЗ: Як довго ще ти будеш там сидіти?

ДЖУЛІ: ( після певного розгляду ) Не менше п’ятнадцяти й не більше двадцяти п’яти хвилин.

ЛОЇЗ: А як послуга мені, може тобі вистачить десяти?

ДЖУЛІ: ( нагадуючи ) О, Благочестива, чи пам’ятаєш ти той холодний день минулого січня, коли така-то Джулі, відома своєю посмішкою Пасхального Зайчика, мусила йти на вулицю, а гарячої води було ледве-ледве, то юна Джулі щойно наповнила ванну для себе улюбленої, коли раптом прийшла її злюча сестра і купалася у ній, змусивши юну Джулі виконати свої обмивання холодним кремом – що занадто дорого та приносить багато клопоту?

ЛОЇЗ: ( з нетерпінням ) То ти не поквапишся?

ДЖУЛІ: Чому я мушу?

ЛОЇЗ: Бо в мене побачення.

ДЖУЛІ: Тут, у будинку?

ЛОЇЗ: Не твоя справа.

(Джулі знизує видимими кінчиками плечей що напевне породжує брижі.)

ДЖУЛІ: Як скажеш.

ЛОЇЗ: О, заради Неба! У мене майже вдома побачення.

ДЖУЛІ: Майже?

ЛОЇЗ: Він не стане гостювати. Він зайде за мною і ми підемо гуляти.

ДЖУЛІ: ( підіймаючи брови ) О, стає трохи ясніше. Це безперечно містер Калкінс. Я думала, ти пообіцяла матері, що не будеш його запрошувати.

ЛОЇЗ: ( відчайдушно ) Вона зовсім дурна. Вона не виносить його, бо він щойно розлучився. Звичайно, вона має більше досвіду, ніж я, але ж…

ДЖУЛІ: ( розсудливо ) Не дозволяй їй ставитись до себе як до дитини! Досвід – найбільш непотрібна річ у світі. Усі літні люди мають його на продаж.

ЛОЇЗ: Мені він подобається. Ми говоримо про літературу.

ДЖУЛІ: Так ось чому я останнім часом помічаю усі ці важезні книги розкидані по всьому будинку.

ЛОЇЗ: Він позичає їх мені.

ДЖУЛІ: Ну, ти повинна грати за його правилами. З римлянами вчиняй по-римськи. Але я з книгами покінчила. Я достатньо освічена.

ЛОЇЗ: Ти дуже непослідовна – минулого літа ти читала кожен день.

ДЖУЛІ: Якби я була послідовна, я б все ще споживала тепле молоко з маленької пляшечки.

ЛОЇЗ: Так, і, напевне, з моєї пляшечки. Але мені подобається містер Калкінс.

ДЖУЛІ: Я його ніколи не зустрічала.

ЛОЇЗ: Так, ти поквапишся?

ДЖУЛІ: Так. ( Після паузи ) Я зачекаю, поки вода трохи охолоне, а потім додам ще гарячої.

ЛОЇЗ: ( саркастично ) Як цікаво!

ДЖУЛІ: Пам’ятаєш як ми з тобою грали в «милки»?

ЛОЇЗ: Так – у десять років. Я дуже здивована, що ти вже не граєш у цю гру.

ДЖУЛІ: Я граю. Як раз збираюся через хвилину

ЛОЇЗ: Дурна гра.

ДЖУЛІ: ( тепло ) Ні, не дурна. Вона корисна для нервів. Б’юсь об заклад, ти забула, як у неї грати.

ЛОЇЗ: ( заперечно ) Ні, не забула. Наповнюєш ванну мильною піною, а потім сідаєш на край і зісковзуєш вниз.

ДЖУЛІ: ( презирливо похитуючи головою ) Ні! Це лише частина правил. Ти повинна ковзати вниз, не торкаючись рукою чи ногою…

ЛОЇЗ: ( нетерпляче ) О, Господи! Чи не все одно? Я б дуже хотіла, щоб ми або перестали приїжджати сюди влітку, або придбали б будинок з двома ваннами.