Олексій Огульчанський - Знахідка на все життя

Похмай зайшов у двір.

— Ранковий привіт!

— Привіт!

Рекс з повагою до прибулого стримано крутнув хвостом і підвів вухо.

— Вась, хочеш поїхати в бухту Солодкого коріння? — не гаючи часу, спитав друга Похмай.

— Я там нічого не забув…

— Серйозна справа. Доручення шкільної дружини. Розумієш, експедиція за лікувальним корінням. Правду кажучи, у нас знайдуться там і цікавіші справи, — натякнув Кузьма.

У відповідь товстун любовно поплескав рукою по опуклому боці суденця.

— Оце мій експонат. На виставку готую. А над ним ще треба добре лоба погріти.

— Коли виставка?

— Через два тижні.

— Встигнеш, Через тиждень дома будеш.

Товстун вагався.

— На сейнері махнемо і човна прихопимо, — заохочував Кузько.

— На сейнері, кажеш? — враз пожвавішав Вася, бо любив морські прогулянки на сейнері. — Тоді гаразд. Прихоплю інструмент, дещо там дороблю…

— А як мама?

— Мама ще вчора спекла пиріг, а сама в місто до тітки Оришки поїхала. Гостюватиме днів десять. Це я вже добре знаю. А з батьком спільну мову я завжди знайду. От лише як бути з Рексом? Кузьма, а може, і його візьмемо? Га?

— Гаразд, тоді бувай. Зустріч на причалі. Не запізнюйся, — сказав на прощання Кузьма і помчав — у нього було ще багато невідкладних справ.

І от, нарешті, експедиційний загін шукачів солодцю у повному складі зібрався на палубі колгоспного сейнера «Баклан».

Васько, не порушуючи рибальської традиції, прихопив подаровану старовинну монету. Висунувши мокрого червоного язика, поруч з хлопцями сидів Рекс.

Хлопці нетерпляче слухали настанови, чекали виходу в море. Нарешті на капітанський мостик піднявся капітан. «Баклан», прощаючись з берегом, двічі пробасив. Під ногами здригнулась палуба, запрацював мотор. Набираючи швидкість, сейнер узяв курс у відкрите море, а слідом, підстрибуючи на хвилях, мчав човен, що належав тепер шукачам коріння. Спершись на бортові поручні, хлопчаки дивились на даленіюче селище. Лише дуб-велетень височів хмариною.

Господарі сейнера вже звикли прощатися з берегом, тому, коли «Баклан» відплив від причалу, рибалки пішли в кубрики спочивати. На палубі залишилися тільки шукачі коріння. Хлопчаки зручно влаштувалися під капітанською рубкою і мовчки, мов зачаровані, милувалися з моря рідним селищем. Берег усе даленів і даленів. Ось на обрії залишилась лише зеленкувата смужечка, а згодом і ту смужку землі поглинули морські хвилі.

Поруч скинулась над водою срібляста риба, а за нею на поверхні моря з’явилась зграя богатирських риб.

— Ач, лобані розгулялися, — авторитетно пояснив Тарас. Частенько брав його батько у плавання, тому він краще за своїх ровесників знав поведінку жителів моря.

Лобані швидко скінчили дивовижний танок.

— Шуліка! Дивіться, шуліка на щоглі! — крикнув здивовано Кузя.

Поглянув на того птаха Тарас і тільки посміхнувся.

— Це боривітер.

— У морі боривітер? То ж степовий хижак, — не повірив Сашко.

— Частенько і над морем вони ширяють, — солідно зауважив Тарас. — Хитрющий, бач, на сейнері вирішив прокататися…

Тим часом «Баклан» змінив курс — до берега. Невдовзі на обрії з’явилась смужка одноманітних рудих круч. Відчуваючи зупинку, боривітер розправив крила і, обігнавши сейнер, полетів геть.

«Баклан» плив уздовж берега, часто обминаючи мілини, на яких закипали хвилі На палубі з’явився капітан, а з ним ще два рибалки.

— Робінзони, лаштуйтеся! Ось-ось відкриється бухта, — звернувся капітан до шукачів солодкого коріння.

— Хоча б швидше! — не терпілось Тарасу.

— Дарма поспішаєш, хлопче! Мало там цікавого: пісок та вода. Навіть нікчемного бичка стьопку-розтьопку не знайдеш. Тому раджу прихопити кошик з нашим уловом. Юшку ввечері зварите.

Сейнер зупинився проти гирла. Рибалки спустили за борт мотузкову драбину і допомогли хлопцям злізти у човен, звантажити свої речі.

— Табір свій облаштовуйте біля джерела. Тримайте курс праворуч, он на ті два деревця. Там криниця. Чекаємо на вас за тиждень на цьому ж місці і у такий же час, — крикнув з палуби капітан.

За весла сіли Тарас та Сашко. Кузик зручно влаштувався за кермом. Васько з Рексом сиділи на речах. Шукачі солодкого коріння уважно вивчали незнайомий берег. Ось вона, омріяна бухта, де мандрівників чекали незвичайні пригоди і відкриття!

Човен наближався до гирла, де вирували хвилі на кам’яному бар’єрі. Веслярі гребли мовчки. Але Кузик не міг утриматися: