Олексій Огульчанський - Знахідка на все життя

В усіх своїх книгах письменник озброєний добрими знаннями, якими невимушено ділиться з читачем. Завжди знаходить у коморах пам’яті таке, що бентежить уяву, вражає несподіванкою. Наукові зерна активно живить художня вигадка. Без цієї «живої води» не було б, напевне, діла й у повісті «Як ми шукали скарб». Йдуть розкопки Пагорба Діоніса. Де археологи, там і діти. Звичайно ж, їм цікаво, що там, всередині кургану, насипаного ще прадавніми поселенцями. В одній із грецьких амфор знайшли вони виноградні кісточки. Чому б не спробувати? В землю їх! Виявились живими. За хатою раптом зріс небачений виноград. Навколо нього — низка захоплюючих подій…

Любить автор морське узбережжя, де пшеничний колос хилить чуба аж до солоної води. Тут — місце дії більшості творів Олексія Огульчанського. Славко з повісті «Знахідка на все життя» теж живе тут, у приазовському степу, але марить морем, бачить себе на кораблі. Та дізнається він про таємничий стоколос, якого розшукує в полі вчений-селекціонер, одержимий чоловік в кирзових чоботях. З ранку й до ночі нишпорить він у полях, п’ючи спраглими вустами Росу, не відчуває втоми, бо знає — від стоколосу того підуть нечувані врожаї. Драматично розвивається сюжет повісті. В кінці її Славко вже в колі інших інтересів. Вабить його пшеничне море, почесний труд селекціонера.

Ліричний гумор, тепла посмішка — теж відчутні у творах письменника. Повість «Як сплять дельфіни» вщерть наповнена сміхом. Над окремими сторінками нарегочешся від душі. Зацікавилися юні краєзнавці: як сплять дельфіни, чи не кладуть подушок під голови? Почались пошуки дельфінячої спальні… Чудесну книгу цю гаряче сприйняв не лише шкільний читач. Процитую тут уривок з листа, одержаного нещодавно від Олексія Яковича: «Минулого літа раптом завітав до мене кремезний чолов’яга, сталевар заводу „Азовсталь“ — Клеймований Віктор Якович. Подарував мені чудовий спінінг. „За віщо?“ — здивувався я. Відповів спокійно: „За книгу „Як сплять дельфіни“. Ми її читали в час обідніх перерв. Сподобалася. Гуртом викували з титану цей спінінг. Знаємо, що ви — завзятий рибалка“. Я був дуже здивований: твір для школярів, а сподобався таким серйозним людям».

У цьому ж листі Олексій Якович коротко розповів і про свої творчі справи: «На моєму письмовому столі лежить зараз рукопис про „юнгів“ — юних географів. Повістина має назву „Жаб’ячий цар“. За характером я циган-непосида. Прописаний у Бердянську, а вважай щоранку зустрічаю сонце де завгодно — на березі моря, лиману, в полі. Там мені все знайоме — трави, квіти, комахи, пташки, звірята. Я там, як кажуть, своя людина».

Стрічати сонце… Ніби народжуватись заново. Разом з птахами, квітами, бджолою, жаб’ячим царем! У русі, в добрім настрої…

Стрічати сонечко… В різних місцях, щодня… На зелених островах творчості. З дитинством поряд. Це ж прекрасно.

Хай буде ще багато сонць і чудесних книжок!

БОГДАН ЧАЛИЙ

Гордіїв вузол — за старогрецьким переказом, дуже заплутаний вузол, яким фрігійський цар Гордій прив’язав ярмо до дишла колісниці, подарованої ним храмові Зевса. За міфом, той, хто розв’яже вузол, стане володарем Азії. Александр Македонський розрубав Гордіїв вузол мечем. Вислів «розрубати Гордіїв вузол» став означати: розв’язати складну проблему.