Дмитро Ткач - Вибрані твори в двох томах. Том I

— У школі я був редактором класної стіннівки… Бувало, що й заголовки малював. А статті часто сам складав. І навіть вірші…

Комісар щиро зрадів:

— Ну, от і добре!.. Ось тобі перше бойове завдання — напиши Першотравневі лозунги і розвішай по землянках та на бойових постах.

— Яке ж це «бойове»?.. — розчаровано й кисло посміхнувся Валерик.

— Аякже! — навіть обурився Єхлаков. — Це ж — зброя проти фашистів!.. Ти думаєш, що по ворогах тільки кулями бити треба? Ні, брат, влучне слово не менше за кулю важить…

Він уважно глянув на Валерика, ніби хотів перевірити, чи переконав його? Але тут же заговорив знову, вже спокійніше і лагідніше:

— Важко нам, сам бачиш. Люди перетомилися. І не секрет, що не всі однакові. Одні вже з ніг падають, але дух у них міцний. А в інших, як кажуть, гайка слабне. Ось тут і потрібне слово, та таке, щоб вогонь викрешувало!.. Цей Першотравень ми будемо по-особливому відзначати. Піднесемо такого гостинця гітлерівцям, що вони наше свято на все життя запам'ятають… Звісно, ті, що живими залишаться.

Він посміхнувся коротко своєму дотепові.

— Тепер ясно, яке завдання я тобі даю? Справді бойове. У нас тут небойових завдань немає. Не в тилу живемо, а на передовій лінії, під бомбами і снарядами…

— Я розумію, товаришу комісар, — сказав Валерик. На його високому, гладенькому лобі пролягли дві зморщечки. — Давайте, що робити.

Єхлаков узяв зі столу скручений у трубочку папір, фарби і пензлики. Показав раніше заготовлені тексти лозунгів та плакатів.

— Ось… Що з газет узяв, а що сам видумав… Ти до мого столу й сідай. Заважати не будеш. А я піду по траншеях та окопах, так що повернусь не скоро.

Валерик взявся за роботу.

Спершу поклав на папір легенькі лінії олівцем, розбив на клітинки, полічив і симетрично розставив літери, як це він робив, малюючи газету в школі, потім почав наводити їх фарбами — то червоною, то чорною…

Згадалась чернівецька школа. Піонервожатий і класний керівник хвалили його за гарні стіннівки.

А одного разу стінна газета посварила його з товаришем. У вільний час їхній клас збирав металолом, а Вадик Синицький, з яким Валерик дружив, відмовився збирати, заявивши, що цей металолом нікому не потрібний, і навіть глузував з тих, хто працював. Тоді Валерик намалював на нього карикатуру в газеті…

Тепер Валерик пригадав, як після виходу газети Вадик підійшов до нього і, презирливо мружачи очі, сказав: «Так оце ти такий мені друг? Га?.. Непотрібні мені такі друзі!..» — «І я не хочу дружити з такими, як ти, бо не люблю ледарів!..» — відповів йому тоді Валерик, і вони довго не розмовляли між собою… Але увесь клас став на бік Валерика, і Вадик змушений був попросити пробачення перед класом та помиритися з Валериком. А вже наступного разу вони разом носили різний металевий непотріб, якого було чимало в глухих закутках дворів…

Де він зараз, Вадик?.. Казали, що виїхав з батьком на Урал, батько в нього — відомий інженер. От, мабуть, і живе десь на Уралі і зовсім не знає, що його друг — на передовій лінії оборони, під Севастополем…

Валерик одійшов трохи від лозунга, глянув збоку: чи гарно виходить?.. Красиво! Комісар, мабуть, задоволений буде. Треба так намалювати, щоб був задоволений. Коли це — бойове завдання, то його треба виконати на «відмінно»!

У Валерика навіть піт на лобі виступив, так він ретельно працював. Готові лозунги відкладав убік і з завзяттям брався за нові.

А коли вже всі понаписував, то став і замислився: чим би їх прикрасити, щоб вони одразу кожному в око впадали?.. Ага, отут у лівому кутку кожного аркуша треба намалювати прапора, а над ним — червону зірку… Тепер на всіх лозунгах він обов'язково малюватиме прапор і зірку, щоб знали, що це — його робота…

Коли повернувся Єхлаков, то побачив, що стіл і підлога в землянці застелені готовими лозунгами. Він навіть очам своїм не повірив:

— Оце стільки встиг зробити!

— Всі написав, як ви й наказали, — пишаючись своєю роботою, відповів Валерик. Його темно-русе волосся стирчало їжачком, кінчик носа і щока були вимазані червоною фарбою, а очі блищали переможно й задерикувато.

— Здорово! — похвалив комісар. — Та ти ж просто молодчина!.. За успішне виконання цього першого бойового завдання висловлюю тобі подяку.

— Служу Радянському Союзу! — голосно, ніби перед строєм, відповів Валерик, виструнчившись і приклавши руку до скроні.

— Ну, а тепер от що: бери лозунги і — гайда по землянках. Ось тобі цвяшки, молоток. Розвішаєш, доповіси.