Дмитро Ткач - Вибрані твори в двох томах. Том II

— Левко, — сказав дядя Влас, не відводячи очей од моря. — За вчорашній день тебе кок похвалив. Це — добре. Сьогодні ти будеш біля стернового. І сам поведеш шхуну.

— Я поведу шхуну?

— А чого ж? Море спокійне, спробуєш, може, й сподобається. А взагалі, житимеш за тим самим розпорядком, що і весь екіпаж. І на вахті стоятимеш, і палубу та мідяшку драїтимеш, і на камбузі чергуватимеш. Чи, може, тобі не хочеться? Може, тобі важко і ти вже й не радий, що в море пішов?..

— Що ви, дядю Власе! — вигукнув я. — Я ж моряком хочу стати.

— То добре. Ну, а тепер іди в стернову рубку.

Стерновий Ваня, чорноволосий, просмалений сонцем, просолений морем, з розхристаними грудьми, вже чекав на мене. Не встиг я відчинити двері, як він вигукнув:

— Порядок на чорноморських флотах! 6 підміна!.. Зараз до штурвала станеш чи ще подивишся?

— Подивлюся трохи.

— А що ж тут дивитись? Ось у тебе перед очима компас, а ось — штурвал. Берись, руками й держи по компасу. Курс — сто тридцять градусів.

Компас!.. Це не той звичайний компас, який можна купити в спортмагазині і начепити на руку, як годинник. Це — справжній корабельний, завбільшки з добрий чавунець. І весь час ворушиться. Корабель хилиться туди й сюди, а він беззмінно лишається в горизонтальному стані.

А штурвал!.. Навіть той, що у машині «Волга», проти цього нічого не вартий. З дубового дерева, увесь поцяцькований мідними цвяшками, обручками, всякими візерунками. Тільки триматись за нього — і то вже велике щастя. А тут ще треба й крутити та дивитись на компас, щоб не збитися з курсу!..

Довго я не наважувався взятись за стерно. Але нарешті взявся. Шхуна йшла рівно, легко. Їй неважко було розтинати гострими грудьми невеликі хвилі. Але вона увесь час намагається вильнути вбік. Тільки-но стрілка компаса стояла на рисці 130 градусів, а тут раптом поповзла на 129, на 128… Я крутнув штурвальне колесо вправо. Здається ж, не дуже крутнув. Але стрілка одразу ж перестрибнула 130 і швидко поповзла в протилежному напрямку на 131, 133, 135. Вмить спітнівши, я швидко крутнув уліво. Але свавільна шхуна не хотіла коритись невправному стерновому.

— Ти не хвилюйся. Не кидай рвучко судно, — пояснив мені Ваня. — Треба повільно.

А над самісіньким моїм вухом обізвалась переговорна труба:

— Хто за штурвалом?

Голос дяді Власа, й без того густий та басовитий, з труби прогримів так гучно, що я аж здригнувся. Але одразу ж відповів:

— Юнга Левко Лебідь!

— Скільки на румбі?

Коли б я не знав, що на капітанському містку є ще один компас, то збрехав би, сказав би «сто тридцять», а потім уже вирівняв би шхуну. Але я був певен, що дядя Влас дивиться на свій компас, і тому назвав правильну цифру:

— Сто тридцять чотири!

— Тримати сто тридцять!

— Єсть, тримати сто тридцять! — квапливо відгукнувся я. Але тут же з жахом помітив, що шхуна знову не слухає мене. От ганьба! От який я телепень!..

Та мене врятував Ваня. Він узявся рукою за штурвал і без будь-якого зусилля поклав корабель на заданий курс.

— Так і держати! — почувся з переговорної труби вже неголосний, спокійний наказ.

Шхуна пішла рівно. Я не спускав очей з картушки компаса, відчував, що руки мої від надмірного напруження здерев'яніли. Ваня, помітивши це, сказав:

— Вільніше себе тримай. І штурвалом — ледь-ледь… Ось так… Добре. Ну ось, бачиш? Виходить, і нічого страшного немає… Ну, побудь трохи сам, а я вискочу димку ковтну…

І пішов.

Я розгубився. Як, на мене залишено штурвал?.. Мені здавалось, що шхуна ось зараз знову вийде з-під моєї влади, почне гасати туди й сюди. Пам'ятаючи пораду Вані, я намагався крутити штурвал поволі, і невдовзі переконався, що тримати судно на заданому курсі не так уже й важко. До мене почав приходити спокій. А з спокоєм — і сторонні думки.

Вчора, коли я у довгому фартусі чистив картоплю, драїв каструлю та мив посуд, то заприсягся ніколи не розповідати про це хлопцям. А зараз, стоячи за штурвалом, мріяв про інше: «Ех, коли б оце мене побачили Ілько, Маринка, тато, мама! Коли б побачили, як я сам веду шхуну!..».

І в цей час над вухом обізвалась переговорна труба:

— У рубці!

— Єсть, у рубці.

— Лягти на курс дев'яносто градусів!

— Єсть, лягти на курс дев'яносто градусів!

Зосередивши всю свою увагу на стрілці компаса, я почав повільно повертати штурвал уліво. Перед цифрою 90 я трохи притримав штурвал, щоб не проскочити потрібну риску, і це у мене вийшло досить вдало.

— Скільки на румбі? — запитав дядя Влас.

— На румбі дев'яносто!