Енн Файн - Борошняні немовлята

Не треба так через це перейматися.

Можна просто ще раз проголосувати.

Звеселівши, пан Картрайт пришвидшив крок. Він добряче відстав, обдумуючи ситуацію. Відстав настільки, що захеканий Саймон Мартін першим увірвався в клас і на видиху випалив:

— Оті борошняні немовлята! То просто відпад! Крутіше мила, личинок та іншої дурні! Найкрутіша наукова штукенція!

Двадцять секунд по тому в клас увійшов пан Картрайт і припинив галас, навіть не намагаючись вдатися в його суть. Він усівся на вчительський стіл і примирливим тоном заговорив:

— Ну що ж, 4-В, я — людина розсудлива, тому думаю так: неправильно буде, якщо ви всі постраждаєте через те, що Саймон Мартін голосно відчиняє двері. Якось, коли буде більше часу, ми розповімо йому основи використання дверної ручки. Але що було, то було, а що минуло, то травою поросло, тому повернімося до обговорення варіантів для конкурсу наукових досліджень.

Саймон спалахнув гнівом. Зазвичай слова вчителів він пускав з вуха у вухо. Але вчительську хитрість він міг легко розпізнати в будь-якій її формі.

— От старий хитрун! — люто прошепотів він Робінові Фостеру, який сидів за сусідньою партою. — Він просто намагається здихатися борошняних немовлят, бо вони найкрутіші.

За давньою звичкою Робін передав цю таємну інформацію далі. Так само зробив і його сусід. І сусід сусіда. Шепотіння покотилося класом так блискавично, що коли пан Картрайт запитав: «Отже, хто голосує за текстиль?» — усі вже були готові до саботажу.

— Шиття! От і чудово! Фостер, начувайся! Я ще в першому класі мав дати тобі добрячої прочуханки розпорювачем, цього року нарешті поверну боржок.

— Закладаюся, що зможу вштрикнути собі в обличчя п’ятдесят шпильок і просидіти з ними весь урок!

— А я закладаюсь, що Тарік може так розігнати швейну машинку, що вона просто розірветься.

— Можна я пошию нацистський прапор? Пане, ну будь ласка.

— Якщо тема проекту текстиль, то можна ми будемо робити плями ?

— Так, пане! Так! Я знаю такі чудові плями, що не відпираються. Ніколи.

У душі пан Картрайт здригнувся.

— Я вам от що скажу, — радісно повідомив він. — Нащо нам той текстиль? Досліджуймо краще споживацький попит.

Але вони вже були напоготові дати відсіч і цій його пропозиції.

— Так, так!

— Ми вже таке вивчали. Просто бомбезно! Одного разу потрібно було порахувати, скільки бобів у восьми різних бляшанках. Я вам кажу, пане, наша команда перемогла би, якби Вейн стільки не зжер.

— Ми теж мало не перемогли, пане, коли перевіряли співвідношення ціни та якості цукерок. Але Тарік, замість того, щоб правильно їх смоктати, плювався ними у Філа.

Саймон уже бачив, що такими миленькими історійками пана Картрайта не злякати. Якщо вони справді хочуть перемогти в таємній змові проти всіх інших варіантів, окрім борошняних немовлят, хтось мусив застосувати важку артилерію.

— Для дослідження споживацького попиту учнів відпускають ходити по магазинах, — налякав він пана Картрайта.

Хлопці не розгубилися й одразу ж підхопили цю думку.

— Точно! Одного разу з усіх наших лише троє повернулися. Бідний пан Гарріс, йому мало серце не вискочило з грудей.

— А Расса ледь не переїхала машина. Ото було сміху!

— Водій вискочив з машини, але тільки-но переконався, що з Рассом усе добре, зразу березової каші йому всипав.

— Таж я лише вм’ятину зробив йому на бампері. І взагалі не я був винний. Це все Луїс, він мене штовхнув.

— Луїс доганяв дівчину.

Луїс з гордістю обвів поглядом клас.

— Зате я тоді з Мойрою познайомився, еге ж?

Одна лиш згадка про Мойру викликала рев захвату.

Пан Картрайт відвернувся. Він не хотів бачити цих таємничих і неоднозначних жестів, які — він уже знав це з досвіду — спричинялися кожною згадкою жіночого імені. Хай там як, а ідея відпустити їх вештатися магазинами йому зовсім не подобалася. Заради Бога, нащо взагалі придумали школи? Вочевидь, щоб навчати учнів високих матерій, а не як правильно вибирати в крамниці ганчірку для підлоги.

Ні, він не хоче долучатися до цього новомодного міщанства.

Пан Картрайт узяв губку і двома довгими рішучими рухами стер з дошки написи «текстиль» і «дослідження споживацького попиту».

— А як щодо домашнього господарства? — запропонував він.

— Зможемо побавитися з будиночками Венді! [6] Будиночок Венді — дитячий іграшковий будинок, у який вміщається кілька дітей. Розміри і матеріали можуть бути різні: іноді будиночок пластиковий, а іноді дуже нагадує зменшену копію справжнього. Зазвичай у будиночку Венді є одна кімната, коридор та по одному вікну в кожній стіні. Вперше іграшковий будинок такого типу згадується в п’єсі Джеймса Баррі «Пітер Пен», де його було побудовано для Венді Дарлінг, однієї з головних героїнь твору, — звідси й назва ( прим. перекладачки ).