Енн Файн - Борошняні немовлята

ДЕНЬ 2

Сьогодні Макферсон з хитрим виглядом схопив мою борошняну малючку, відніс її вглиб саду і трохи пожував.

Мама каже, мені дуже пощастило, що в нашого собаки така чиста паща і майже вся слина відмилася.

Якщо в мене колись буде справжнє немовля, обов’язково зроблю йому щеплення від сказу.

І я тепер дуже уважно стежу за Макферсоном.

Доктор Фелтом замахав аркушем у повітрі.

— Бачите? — із захватом сказав він пану Картрайту. — Еріку, ви бачите? Вже другого дня він дізнався про те, як секреція слинних залоз собаки діє на натуральне ткане полотно…

— Це ж просто слина на мішку!

Сповнений ентузіазму, доктор Фелтом не вловив ноток незадоволення в голосі пана Картрайта.

— Саме так! — погодився він. — Ба більше, він уже почав замислюватися про важливість ранньої дитячої вакцинації.

Він тицьнув указівним пальцем на аркуш паперу.

— Можливо, Еріку, хлопчина навіть щось почитав про перші видимі симптоми сказу. Бо звідки йому знати, на що саме звертати увагу в поведінці Макферсона?

За дверима на Саймоновому обличчі здивування змінилося гордістю. Його нечасто хвалили. Власне, коли він почав про це думати, то зрозумів, що його взагалі ще ніколи не хвалили. Може, йому варто було залишитися в класі доктора Фелтома? Може, там його могли оцінити по-справжньому? Шкода, що заявився той набридливий розумака Мартін Саймон і витурив його першого ж дня. Чи аж така важлива послідовність написання імені? Мартін Саймон. Саймон Мартін. Яка взагалі різниця?

Окрилений новоз’явленою впевненістю в собі, Саймон захитався на п’ятках у щасливому очікуванні, поки доктор Фелтом шарудів безладно складеними аркушами, шукаючи третій день Саймонового щоденника.

ДЕНЬ З

Сьогодні Гупер хотів поглузувати і схопив мою борошняну малючку, то я обізвав його твариною і розчавив його канапки. Потім з'явився пан Картрайт, врятував борошняну малючку від смерті та покарав нас обох відпрацюванням після уроків.

Не мене і малючку. Мене і Гупера.

За дверима Саймон опустив очі на кахлеву підлогу. Уперше в своєму житті він пошкодував, що не постарався як слід. Міг же написати хоч трішечки більше! Він почувався так, наче підвів доктора Фелтома. З-за дверей лунали розчаровані голоси, Саймона мучили докори сумління.

— Вочевидь, учора він дізнався значно менше. Але це не страшно, Еріку. Сподіваймося, що відпрацювання буде хлопчині на користь.

Кроки доктора Фелтома потрохи стихли в коридорі, перервані лише презирливим фирканням пана Картрайта, який пішов у протилежному напрямку. Саймон прокрався назовні. Він побачив на батареї цілу кучугуру звітів про борошняних немовлят. Саймон не надто поривався одразу ж іти на відпрацювання, адже якщо він прийде вчасно, то ризикуватиме своєю репутацією, тому хлопець сперся об стіну й узявся гортати звіти.

Найлегше було прочитати звіт Саджида, бо Саймон уже не раз чув його історію в гардеробі, а це вже хороший початок.

ДЕНЬ З

Сьогодні борошняне немовля їхало зі мною автобусом. Я засунув його під пахву, воно нікому не заважало, аж тут втрутилась якась стара карга і змусила мене сісти та покласти його собі на коліна. Весь час, поки ми їхали по Фоулзгілл-Роуд, вона тицяла в нього і сюсюкала. Я подумав, що бабулька несповна розуму. Але вона вийшла біля клініки зору.

Не дай Боже мені колись теж так осліпнути.

Звіт Расса Моулда був аж під сподом. Саймону мало очі на лоба не повилазили, поки він розібрав кілька перших слів. Це виявилося навіть важче, ніж задачки типу «Розшифруйте літери та складіть назви п’яти овочів» зі збірників ребусів, які купувала йому мама, не шкодуючи ні часу, ні грошей, у довгі автобусні поїздки до бабусі.

Зрештою Саймон здався і перейшов до писанини Ріка Тулліса. Звіт було на диво легко читати — можливо, тому що вони з Туллісом мали певні спільні штучки і в почерку, і в правописі.

ДЕНЬ 1

Я ж казав, що не ходитиму на уроки, якщо ми будемо морочитися з немовлятами. Якби пан Гендерсон не зловив мене в магазині, мене тут сьогодні не було б. Завтра ви мене точно не побачите. І післязавтра теж. І…

Раптом згадавши, що для одного запису досить трьох речень, Рік Тулліс різко обірвав оповідь, вирішивши, що свій обов’язок він уже виконав.

Саймон ще раз пробігся очима по короткому і сумному звіту Тулліса. Можливо, він досі був під враженням від щедрої похвали доктора Фелтома. Можливо, це було раптове осяяння. Але дивлячись на кілька нещасних карлючок Ріка Тулліса, Саймон уперше в житті зрозумів, чому вчителі так зневажливо ставляться до учнів, які все роблять абияк. Він збагнув, чому жоден урок не минав без роздратованих криків і відчаю.