Енн Файн - Борошняні немовлята

— Та не переймайся ти так, — сказала вона Саймону. — А твій тато прийшов?

Щойно ці слова злетіли з її уст, вона усвідомила свою помилку. Але було вже запізно. Хлопчик заливався гарячими слізьми. Вона посадила його собі на коліна і погладила. Та це не допомогло. Сльози котилися з очей і не збиралися зупинятися. Врешті-решт перерва надто затягнулася. Антракт не міг тривати вічно. Тому Саймон дозволив пані Несс відчепити його розкішну пурпурну накидку і загорнути в неї Гаміда, який ще з першої репетиції вихвалявся, буцімто вивчив напам’ять слова всіх персонажів.

Гуп!

Саймон з усієї сили гупнув по м’ячу.

— Отак тобі, татку! — важко дихаючи, сказав він. — Це за те, що тебе не було, коли ти був потрібен.

Він ударив по м’ячу ще сильніше.

— За те, що тебе ніколи не було!

Гуп! Гуп! Гуп!

Він уже відчував позаду себе важке дихання пана Фуллера, але йому було начхати.

Гуп! Гуп!

— Ну все, Саймоне Мартін! Мій терпець урвався!

ГУП!

Долаючи останній відтинок, Саймон замахнувся і так сильно вдарив по м’ячу, що той полетів аж понад дахом переодягальні.

— Таточку, це тобі! — крикнув він. — Дякую за те, що тебе не було в моєму житті!

Згодом він усвідомив, що навіть вдячний за покарання. Сил у нього було більш ніж досить для п’ятдесяти відтискань. Додаткове фізичне навантаження дещо приглушило біль. Але головне, що на це знадобилося трохи часу. Не більше двох-трьох хвилин, хоч відтискався він сумлінно і правильно. Але цього виявилося задосить — майже точнісінько, — щоб зловісний блиск у його очах нарешті трохи вщухнув.

— І оцього ви так домагалися?

Пан Картрайт перехопив доктора Фелтома дорогою з учительського туалету і вручив йому стос паперів.

— Ну ж бо, — під’юджував пан Картрайт, — прочитайте хоча б одну сторінку.

Доктор Фелтом здивовано глянув на ім’я, надряпане вгорі зашарпаного аркуша паперу.

— Саймон Мартін? Він хіба не з мого класу?

— Ні, не з вашого, — різко відповів пан Картрайт. — Того, який у вашому класі, звуть Мартін Саймон. Ви мусили б його знати — він чудово складає іспити, читає Бодлера і все таке. А цього звуть Саймон Мартін. Він один з моїх учнів. Півуроку він відсиджується в туалеті, а решту часу вештається школою, вдаючи з себе дурнуватого.

Доктор Фелтом не стримався і натякнув своєму колезі на його непрофесійну манеру спілкування:

— Наскільки я розумію, Еріку, ви хотіли сказати, що він ще не повністю розкрив свій академічний потенціал.

— Я хотів сказати саме те, що сказав, — наполіг пан Картрайт. — Вештається школою, наче в нього не всі вдома.

Менш ніж за три фути від них, за дверима хлопчачого туалету, Саймон Мартін присів навпочіпки і заховав обличчя в долонях, а тим часом доктор Фелтом, продираючись через ліс незграбно й неграмотно написаного тексту, читав уголос першу сторінку Саймонового щоденника.

ДЕНЬ 1

По-моєму, ідея носитися з борошняною малючкою якась дурнувата. Вона ж навіть не плаче, нічого не їсть, не гидить у підгузки.

Але я весь день мусив з нею панькатися.

Взагалі, мама дуже жорстоко повелася зі мною — не схотіла побути з немовлям якісь нещасні дві години, поки я грав у футбол. Зрештою, досвіду догляду за людьми в неї з головою. Вона доглядала мене 122 650 годин, якщо калькулятор Фостера не бреше. Мама каже, я багато плакав, і їв, і перевертав усе догори дриґом. Може, тому тато й зміг протриматися з нами лише 1008 годин. Фостер каже, що в такому разі він у 121,6765 разів жорстокіший, ніж мама. Але цілком можливо, що Фостер просто натиснув не ті кнопки.

Реакція доктора Фелтома шокувала Саймона ще більше, ніж пана Картрайта.

— Еріку, це ж чудово! Просто чудово! Ви лишень подивіться, скільки цей хлопчина вже дізнався. Першого ж дня він усвідомив, що хоч він і звільнений від трьох основних батьківських обов’язків, та на ньому однаково лежить величезна відповідальність. Він уже трохи більше дізнався про свій ранній розвиток. Навіть узявся за досить складні арифметичні підрахунки, працюючи в парі з цим Фостером.

За дверима Саймон підняв голову з долонь і зі здивуванням витріщився на стіну. Він усе правильно почув? Це була похвала ?

По той бік туалетних дверей доктор Фелтом ще раз глянув на сумлінно списаний аркуш паперу.

— Цікаво: він вирішив, ніби його мішечок з борошном — жіночої статі. Що ви на це скажете, Еріку?

Надто схвильований, щоб чекати відповіді пана Картрайта, доктор Фелтом продовжив розшифровувати записи з Саймонового щоденника.