Енн Файн - Борошняні немовлята

— А там точно чисто?

Вейн зиркнув униз, наче сова, зненацька захоплена світлом ліхтарика.

— Чисто?

— Так. Труби чисті?

— Сайме, я тебе прошу!

Але Саймон уже виліз на унітаз і, підтягнувшись на руках, видерся на перегородку біля Вейна. Хлопець провів пальцями по нижній з двох труб.

— Вона бруднюща. Не завадило б її добряче протерти.

— Сайме! Не корч із себе чистуна. Ми вже й так запізнюємося!

— Таж це буквально хвилинка.

Зісковзнувши з перегородки, Саймон заглянув під найближчий умивальник у пошуках ганчірки.

— Сайме…

— Та почекай, Вейне. Десь тут має бути ганчірка.

— Сайме! Давай мені мою ляльку! Зараз же!

— Аж не віриться! Десять унітазів, десять умивальників — і жодної ганчірки! Звісно, я не нарікаю, але чи не здається тобі…

— Сайме, ну все!

Вейн спустився на підлогу, взяв своє борошняне немовля, знову видерся нагору і надійно запхав його між труб.

— Вейне, воно ж забрудниться .

Але Вейн не слухав. Витерши брудні руки об спортивний костюм, він рушив до дверей.

— Бувай, Сайме! Веселих тобі відтискань!

Саймон витяг свою крихітку зі спортивної сумки.

— Іди сюди, маленька, — сказав він їй. — Ходімо надвір, там так не тхне. Знайдемо тобі якусь гарну місцину на свіжому повітрі.

Хлопчина вибрав кущ позаду футбольних воріт, на який все ще падало сонячне світло. Він запхав борошняне немовля у скупеньку зелень, відчайдушно сподіваючись, що воно здаватиметься хлопцям з команди, які вже почали розминатися і пасували один одному м’яч, просто рушником. Пан Фуллер, схрестивши перед собою руки, загрозливо стежив за ним з поля. Та Саймон не поспішав і старанно засував борошняну крихітку в кущ. Пан Фуллер був найменшою з його проблем. Принаймні тепер донощикам нема до чого придертися. Вона в його полі зору, в чистоті та безпеці. Ну і нехай пан Фуллер покарає його за спізнення п’ятдесятьма штрафними відтисканнями. Зате Саймон не вилетить з немовлячого проекту і не пропустить Грандіозного Вибуху.

А це буде щось неперевершене . Він знав напевно. Раз чи двічі, відколи пан Картрайт роздав борошняних немовлят, Саймона охоплювали хвилинні сумніви. А що як він щось неправильно почув під час тієї розмови в учительській або взагалі все не так зрозумів? Та навіть якщо він усе розчув правильно, одне запитання все ж лишалося без відповіді. Чи вся ця заморока того варта? Саймон не з тих, хто може захопитися проектом аж на цілий урок, а що вже казати про три тижні. Чи буде, ба навіть чи може бути обіцяний паном Картрайтом вибух аж таким прекрасним, щоб заради нього двадцять один день свого життя тягати за собою борошняне немовля та дбати про його чистоту?

Так. Так, може бути і буде. Хіба ж цього не підтвердив сам експерт, доктор Фелтом? Підбігаючи, щоб приєднатися до розминки, Саймон напружено опустив голову під пильним поглядом пана Фуллера і згадав пообідню сцену в шкільному коридорі. Він ще раз відтворив усе подумки, немов улюблений епізод з відео. Пан Картрайт влаштувався на батареї біля входу в кабінет — збоку могло здатися, що він лише милується бантиком на своїх шнурівках, та й по всьому. Така собі імпровізована перерва: вчитель б’є байдики в коридорі, а учні тим часом влаштовують у класі гармидер. Проте кожен, хто минулого року спізнювався на уроки до пані Арнотт так само часто, як Саймон, міг безпомилково впізнати це дійство. Пан Картрайт не ловив ґав. Він прислухався. Навіть більше: він був готовий до нападу. Насправді вчитель сидів у коридорі, вирішуючи, кого з шибайголів у класі він покарає за погану поведінку написанням твору.

Саймон уже звик до цієї старої доброї стратегії. Слушної миті пан Картрайт відривав свою громіздку тушу від батареї, тихенько підкрадався до дверей, набирав повні груди повітря і видихав його вже в класі, ревучи так, що бідолашна пані Арнотт у сусідньому кабінеті від страху мало не гепалася зі стільця.

Саймон прокрався назад за ріг і став чекати. Він вважав, що Старому Бецману невигідно карати забагато учнів написанням творів. Як і Саймон, він не надто полюбляв читати. Якщо Старий Бецман зараз помітить Саймона, той неодмінно потрапить йому під гарячу руку. Зате дочекавшись, поки вчитель вибере собі іншу жертву, Саймон зможе непомітно проскочити в двері й добігти до своєї парти, а тим часом хтось інший буде виправдовуватися: «Хто? Я ? Чому я ? Так нечесно !».

У будь-якому разі спробувати варто.

Саймон стояв, спершись об стіну, та вичікував. Саме тоді з-за рогу з’явилися доктор Фелтом і його зграйка помічників-добровольців (Саймон радше назвав би їх підлабузниками). Вони несли цілі гори складних і громіздких приладів, без яких доктор Фелтом, здавалося, не міг провести жодного уроку протягом кількох тижнів перед своїм грандіозним конкурсом наукових проектів.