Пауль Маар - Що не день, то субота

— Ні, ми складатимемо вірші гуртом, — пояснив Суботик. — Я почну з першого рядка, а хтось інший придумає другий. Звичайно, той другий рядок має римуватися з першим. В нагороду йому надається право придумати третій рядок, а далі ще хтось повинен придумати четвертий рядок, який римується з третім. І так далі...

— Я нічого не зрозуміла, — сказала дівчинка.

— Ти все зрозумієш, коли ми почнемо віршувати! Отже, я починаю:

— Це відомо вже давно нам, — насмішкувато вигукнула дівчинка.

— Ну, от бачиш! Дуже добре! — похвалив її Суботик. — Отже, у нас уже є два перші рядки:

Тепер придумай третій рядок.

— Третій? Гаразд! Я віршуватиму так само, як і ти: А мене...мене звати Крістіна...

— Хто віршуватиме далі? — запитав Суботик.

Маленький товстунчик з п’ятої парти підніс руку й гордо продекламував:

— Віршуй далі, — сказав йому Суботик. Товстунчик подумав трохи, а потім продекламував:

Тоді руку підніс справжній учитель і, як тільки Суботик надав йому слово, продекламував:

— Дуже добре! — вигукнув Суботик. — Я й сам краще б не придумав. Але як нам віршувати далі, щоб виходило, як у поетів?

— Складімо віршем яку-небудь історію! — запропонував учитель. — І щоб вона була цікава й змістовна. А то що спільного між калиною на городі і нашою Крістіною чи Тімом? Ну от, наприклад, я беру... гм... я беру...

Суботик умить зримував:

І зразу почав декламувати:

— І що ж вона зробила? — запитала дівчинка в круглих окулярах з третьої парти.

— А це вже ти сама придумай! — сказав Суботик.

— Ага, ось воно що! — зрозуміла дівчинка. — Гаразд:

— Яка жорстокість! — вигукнула її сусідка по парті. — Виходить, що історії кінець.

— Ні, так не годиться! — сказав Суботик. — Ти можеш перевіршувати цей рядок?

— Звичайно! — сказала дівчинка в круглих окулярах. — Слухайте:

— Дуже добре! — похвалив дівчинку Суботик. — Тепер Мара в кухні. Ну, а що далі?

мовила дівчинка, а інші діти гуртом продекламували наступний рядок:

Ще одна дівчинка запропонувала:

А її сусід по парті продовжив:

— Тут щось не те, — втрутився Суботик. — Насилу-насилу ми втягнули Мару в кухню, а тхір чи то знічев’я, чи з доброго дива виводить її знову надвір! Хто може заримувати це місце інакше?

Височенький хлопчик з останньої парти підніс руку.

— Я знаю, як можна інакше. І дуже цікаво виходить. Ось послухайте:

І майже увесь клас гуртом закінчив:

Тім, якому хотілося похвалитись, що він знає багато звірів, які починаються на одну і ту саму літеру, продекламував:

І тоді хтось гордовито проказав дальший рядок:

Здавалося, тепер, коли Мара вже загорнена в папір і похована в черевику, вірш має закінчитися. Та Суботик знайшов, як продовжити його, і продекламував далі:

— Ну, а далі що? — спитала Крістіна. — Адже ми не можемо знову запхати Мару в черевик!

— Ні, звичайно, але можна придумати щось інакше, — сказав Суботик. — Ось послухайте: