Пауль Маар: Що не день, то субота

У суботу вранці пан Пляшкер прокинувся дуже рано, сів у піжамі за письмовий стіл і написав спішного листа своєму приятелеві Вівторакусу:

“Дорогий друже Вівторакусе!

Будь ласка, приходь до мене наступного вівторка. Для мене це дуже важливо. Видатки за дорогу я тобі, звичайно, поверну. Тільки неодмінно приходь у вівторок!

Щиро вітаю тебе.

Написавши листа, пан Пляшкер вклав його в конверт, заклеїв конверт, написав адресу і вибіг з дому.

Пані Моркван виглянула з вікна й гукнула йому навздогін, похитуючи головою:

— Доброго ранку, пане Пляшкере! Ви так гарнесенько бігаєте собі по присадку в самісінькій піжамі! І я не бачу в цьому нічого дивного. На вас аж дивитись приємно!

Пан Пляшкер зупинився, оглянув себе і, побачивши, що забув у поспіху одягтися, помчав назад до кімнати.

Не минуло й п’яти хвилин, як він знову вибіг надвір — цього разу в брунатному костюмі. Він пробіг повз пані Моркван, яка приязно усміхнулася й кивнула йому головою, і помчав до найближчого рогу вулиці, де висіла поштова скринька. Опустивши в неї листа, він знову повернувся до своєї кімнати.

Утомившись від швидкого бігу, він сів на ліжко, але тут-таки скочив на рівні ноги й вигукнув:

— Ну й телепень же я! Так розхвилювався, що забув наклеїти марку на конверт.

Пан Пляшкер знову сів за письмовий стіл і написав листа вдруге.

Тоді наклеїв марку на конверт і вибіг із дому з конвертом у руці.

Коли він повертався додому, пані Моркван так само сиділа біля свого вікна.

— Пане Пляшкере, мені так подобається, що ви оце пурхаєте туди-сюди, неначе поштовий голуб! — вигукнула вона, коли він проходив присадком. — То в дім, то з дому! Аж радісно на душі стає!

Пан Пляшкер нічого не сказав у відповідь, тільки запитав:

— Пані Моркван, часом не чули, яка буде завтра погода?

— Звідки ж мені теє знати?

— Ну, може, ви чули по радіо прогноз погоди, — сказав пан Пляшкер.

— Авжеж, звичайно, — сказала пані Моркван. — Погода й далі буде гарна. Цілий день сяятиме сонце. Так сказали по радіо.

— Сяятиме сонце, кажете? Чудово! У неділю не буде діла і сяятиме сонце! — радісно вигукнув пан Пляшкер, побіг до своєї кімнати й замкнувся в ній.

І ось тепер пан Пляшкер задумливо сидить і чекає.

Він чекає того самого тижня, коли в неділю не буде діла і яскраво світитиме сонце, а понеділок буде по неділі. У вівторок завітає Вівторакус із раками, а середа випаде на середину тижня. І нехай у четвер знову буде гроза і чотири рази гримне грім. А в п’ятницю він цілісінький день блукатиме містом та лісом, але таки знайде п’ятака догори орлом. А потім настане субота і повернеться Суботик. І справдиться тоді бажання пана Пляшкера, і на машині для здійснення бажань з’явиться кнопка.

Пан Пляшкер уже давно придумав перше бажання, яке муситиме виконати машина.

Він натисне на кнопку й скаже повільно й виразно:

“Я хочу, щоб наступної суботи Суботик не йшов від мене. Я хочу, щоб Суботик залишився зі мною назавжди!”

рундук — стіл для торгівлі в крамниці, буфеті, на базарі.