Ілларіон Павлюк - Я бачу, вас цікавить пітьма

— Ні-і-і-і! Оце ти даєш! — і Харитон від душі зареготав. — Язик телячий, барменка жива, розмарин — справжній!

І він спритним рухом виклав зі сковорідки гілочку, заплющив очі й з насолодою понюхав повітря.

— А з нею — що?

— Захланність. У чистому вигляді. Програла мені в алко-шашки…

— А ви, значить, як скло?

— Це не такі шашки, — Харитон підійшов до шахівниці й почав захоплено пояснювати. — Є двадцять чотири чарки міцного алкоголю, і за кожну випиту я плачу вдвічі більше, ніж за попередню! Зупинитися можна будь-коли, але тоді ти повертаєш подвійну винагороду за останню чарку! Ото й усі правила!

— Я зрозумів, — гмикнув Андрій. — Підступ у тому, що хоч коли б ти вийшов із гри, доведеться повернути всі зароблені гроші, а на додачу — оплатити вартість першої чарки.

— Підступ у тому, що на дошці завжди смертельна доза. Але ти молодець, — схвально кивнув Харитон. — Захланність явно не твій гріх.

Андрій присів, щоб поглянути в обличчя дівчини під столом.

— А вона точно…

— Зупинилася на передостанній! — радісно повідомив Харитон і співучо промовив: — І далі ми пішли по цій тюрмі, В четверте коло, до провалля ближче, Де зло всесвітнє скублилось у тьмі !

Андрій іронічно посміхнувся:

— Шекспір?

— Маяковський, — не кліпнувши й оком, відповів Харитон. — Приніс папку?

— Та чхав я на вашу папку…

Думка про картонну теку вмить зворохобила спогади про минулу ніч, й утома навалилася на нього так сильно, що Андрій узяв собі стілець і негайно сів. Харитон тут-таки гостинно поставив перед ним тарілку і спритно, мов справдешній кельнер, розклав прибори.

— Справді, перекуси, — несподівано співчутливо і без жодного натяку на звичні кпини, мовив Харитон. — Тобі добряче сьогодні перепало.

Андрій відчув, що таки зголоднів, і взявся за ніж і виделку. Коли він їв востаннє? А вже ж, можна вважати, ранок…

— Мені треба, щоб ти спалив завод, — раптом цілком серйозно заявив Харитон. — Там унизу вентилятор у старій стічній трубі. Перемкни контакти, щоб він хвилин зо двадцять попрацював у зворотному напрямку. Він натягне метану, і… — Харитон Еребович нагнувся, щоб перехопити Андріїв погляд. — Ка-бум-м-м!

Його руки здійнялися вгору, зображаючи вибух.

— Нафіга мені це? — байдужо запитав Андрій із повним ротом.

— Отже, не віриш, що я можу допомогти тобі не згадувати? Не думати, не мати відповідальності. Ти навіть зможеш зустрічатися з Оксі й забути про цю паскудну історію!

— А вона, значить, забуде про чоловіка? — саркастично запитав він.

Язик був неймовірно смачний, і Андрій навіть став краще почуватися. Дивна Харитонова балаканина тепер не дратувала, а розважала.

— Усі забувають, — звів плечима довговолосий.

Андрій обвів кухню поглядом і добачив відкорковану пляшку вина на вузькому обробному столі.

— Ви божевільний, вам уже казали? — запитав він і попрямував по пляшку.

— Купу разів, — кивнув Харитон, охоче витягуючи звідкілясь два келихи.

— Я не спалюватиму завод, — відказав Андрій, наливаючи собі та йому.

— Нагадай, коли ти сюди приїхав?

Андрій хотів було вже ковтнути вина, але так і не доніс келих до рота.

Він спохмурнів і закліпав очима.

— Та ось, буквально…

— Буквально коли? — наполягав Харитон. — Скільки ти тут? Зо два дні? Тиждень? Два тижні?

— Ну, щось таке… — розгублено мовив Андрій.

Він відчайдушно силкувався за щось зачепитися, але подій за минулі дні було занадто багато.

— Добре, не старайся, — дозволив Харитон і надпив із келиха. — Скажи мені ось що: скільки разів ти намагався перейти міст назад?

— Як це — «намагався»?

— Ну, ти ж хотів відсіля звалити, еге ж? Востаннє ти вийшов із автобуса перед самою річкою. А до того? Скільки разів ти вже їхав звідси?

Андрій хотів відказати «ніскільки», та образ мосту, середина якого завішена щільною фіранкою туману, так нав’язливо спалахнув перед очима, що він не міг позбутися відчуття, що вже йшов крізь неї. Їхав крізь неї. Скрадався крізь туман темної безмісячної ночі. Він остовпіло поставив келих, так і не надпивши.

— Давай разом, — запропонував Харитон і вийняв шість ключів від номерів у «Сяйві», які бозна-звідки в нього взялися. — Перше: тебе вбив Арсен, даруй. Не варто було спати з його благовірною, поки він був живий. Друге: Гала відкрила у квартирі газ. У тебе опустилися руки, ти сів у автобус, а на середині мосту — помер, як і належиться всім, хто намагається перетнути річку без монети під язиком. Третє: ти занадто рано підібрався до Звіра, й він зарізав тебе просто в номері. Четверте: ти обачно сів на зворотний автобус просто у день прибуття. Й щасливо доїхав рівно до середини мосту. П’яте: ледь не збожеволів, ганяючись за людиною з намальованим обличчям. Украв Суботин «опель», щоб дістатися до обласного центру. Шосте: дуже сильно розсердився на медсестру Ксенію. Добре, хоч не удушив. Пішов серед ночі пішки, надіючись на попутні авто.