Олег Сенцов - Жизня

Макар, поки був ще нівроку, в більш-менш кондиційному стані, устиг кілька разів підженитися. Дами, звісно, були ще ті, але за пляшкою — саме те, що треба. Щось там балакали про малолітню дитину, яка померла, але я не дуже знаю. Макар же помалу спивався і скочувався. Наречені, навіть останні з останніх, ним перестали цікавитися. Він десь намагався підпрацьовувати — у матері гроші були далеко не завжди, а в борг уже ніхто не давав. Якось зимової ночі, десь — не в нашому селі, а, здається, в місті — він замерз п’яним і відморозив ноги. У лікарні через гангрену йому їх відрізали до колін. Довго не виписували, потім довго ніхто не міг його перевезти, потім він лежав удома. Та врешті-решт Макар вийшов і почав кульгати вулицею на своїх кульшах. Пенсію за інвалідністю він оформити не міг, бо відтоді так і не отримав паспорта, але перестав дуже пити.

Я хоч і нечасто навідувався тоді в село, та якось ми зустрілися. На той час я вже мав, як на зло, гарний автомобіль, та їздити селом і бачити ошкірені лиця деяких односельців, які вважали, що я вкрав авто особисто в них, було не дуже приємно. А тут ще й Макара зустрів. Він досить бадьоро чеберяв вулицею, а я їхав йому навстріч. Я зупинився, він підійшов, вікно було відчинене. Макар оперся на дверцята і ми привіталися. Я сидів, він стояв на своїх напівногах — наші обличчя опинилися на одному рівні. Мене це вразило, я не знав, про що говорити. Макар закурив, сказав щось доброзичливе, і ми відразу замовкли. Він жмурився на літньому сонці, і нам нічого було сказати один одному — як тоді, на вокзалі, або ще раніше, біля паркана. Ми постояли трохи, потім я поїхав, а він пішов своєю новою, розхитаною й «купіруваною», ходою.

Та остаточно Макар пити не перестав і ближче до зими знову десь заснув на вулиці п’яний, замерз і вмер. Не знаю, чи побивалася за ним тьотя Катя, мене тоді не було, та обличчя її наче й не змінилося — на нього вже давно було страшно дивитися — хіба що стало ще чорнішим.

Підросла й, ледве скінчивши дев’ятий клас, поїхала від своєї бабці й остання онучка. Валерка зі Свєткою, вважай, більше не приїздили. Минуло кілька років — і баба Катя теж померла. Прибігла сусідка і сказала, що тьоті Каті погано. Прийшли подивитися і зрозуміли, що їй не погано — їй уже байдуже.

Їхній дім тепер порожній і розтрощений, город заріс, дерева засохли, вода і світло давно відрізані. Там намагалася жити якась сім’я, але всередині так уже все зогнило, що відновити навряд чи вдасться, і грошей, як завжди, немає — от вони й пішли геть. Кажуть, що Валерка хоче повернутися з міста, але я не вірю, та й жити в будинку вже не можна.

А паркан — там, де й був, і прогнута сітка є, от тільки перелазити вже ні до кого.

Олег Сенцов

Родился в понедельник, 13-го числа. Наверно, оттого и жизнь проходит весело.

Детство было как детство — светлая пора. Вырос в деревне, в полуинтеллигентной семье: мать — воспитатель, отец — шофер. Жили небогато, но плохого вспомнить нечего.

В школе я учился хорошо, в классе был первым. Много читал. Уроки делал, но не зубрил — выезжал на хорошей памяти и тяге к знаниям. В классе был отщепенцем. Худым. Били.

В 12 лет сильно простудился. Простуда дала осложнение на ноги — полиартрит. Отнялись. Полгода лечения — снова стал ходить.

В старших классах спорил с учителями — иногда по теме, иногда просто дерзил — раздражают люди, которые считают себя умнее других, но таковыми не являются. Влился в тусовку школы, начал дружить с хулиганами — жизнь повернулась новыми гранями. Занялся спортом, хотя врачи запрещали. Медицина от меня отказалась, а я от нее. Раскачался, закалился.

После школы приехал в город С. поступать в институт, в престижный, на государственное отделение. Не хотели принимать документы:

— Мальчик, ты откуда?

— С деревни С.

— Золотая медаль есть?

— Нет.

— Серебряная?

— Нет.

— Так что же ты хочешь?

— Учиться!

Занимался самостоятельно. Прошел с минимальным баллом. Самый счастливый день в моей жизни. Через полгода пришло разочарование: студенты делают вид, что учатся, преподаватели делают вид, что учат. Забил на пары. Учился: тройка — зачет. Гулял. Водился с рокерами и музыкантами. Было весело. Бедно, но весело. Так больше никогда не будет.

Закончил вуз. На работу по специальности (маркетинг) не пошел. С 9—00 до 18–00 — это не для меня, к вечеру поубивал бы всех сослуживцев.