Олег Сенцов - Жизня

А потім луснув і розсипався Союз — і луснуло й розсипалося життя в дуже багатьох. Стало неймовірно тяжко жити практично всім, у тому числі і нам, і Макарам. Та їм надто вже не щастило. Свєтка, невдало вийшовши заміж за зовні нібито й нормального, навіть досить симпатичного — на відміну від самої Свєтки, хлопця із невеличкого містечка, жила з чоловіком погано. Він виявився неврівноваженим і нервовохворим. Я бачив його лише раз чи два і якось, стоячи за ним у черзі по хліб, довго дивився, як він постійно смикає головою й плечима без жодного приводу, — було очевидно, що з ним щось негаразд. Потім він почав ще й пити, бити Свєтку й виганяти з дому. Вона періодично поверталася з маленькою донькою до батьків — іноді з машиною речей, іноді без нічого. Так тривало, поки дитина не підросла й не стала жити в тепер уже баби Каті постійно. Онучка була чималенька, вдалася в їхнє, Макарове, поріддя, і теж геть не симпатична й не надто розумна. Несимпатичним і не надто розумним дівчаткам якось особливо тяжко живеться. А Свєтка курсувала до чоловіка чи ще кудись уже сама, провідуючи доньку все рідше.

Валерка почав пити. Ну пили й у родині Макарів, і в інших родинах завжди — просто коли немає роботи і грошей, це стає головним заняттям, дуже неприємним на вигляд і на запах. Дружина з дітьми від нього поїхала, спершу в наше місто, потім в інше — набагато більше, аби подалі. Валерка теж невдовзі поїхав до міста хоч по якусь копійку — у селі роботи давно не було. Та ніде він надовго не затримувався — платили мало, а пити треба було вже багато.

Дядя Міша теж пив, ще більше, глибокими запоями. Років через п’ять він почав серйозно хворіти — цукор, казали. Через два — зліг, а ще через рік — помер, тихо, на своєму ліжку біля грубки, зменшившись у декілька разів.

Сам Макар, щойно не стало великої країни, дав драла зі своєї частини, дещо звідти прихопивши. Із Хабаровська додому діставався кілька місяців, торгуючи тим, що прихопив, чи ще чимось. Його попервах шукали, а потім, коли стало вже цілком очевидно, що то — інша країна, перестали, однак паспорта отримати він не зміг. Коли Макар нарешті потрапив додому, схудлий, із землистим обличчям, зі слідами чиряків на руках — йому шкодив той вологий клімат, і він там гнив живцем, — я ледве його впізнав. Він подорослішав і дуже змінився, не тільки зовні. Я теж змінився, хай і не так, але все ж. Ми привіталися біля нашого паркана, недовго про щось поговорили й розійшлися.

Трохи відгодувавшись на мамчиних харчах, Макар невдовзі зник, але тепер уже з дому. Рік про нього не було ані чутки. Хтось мигцем бачив його в місті на ринку і, зваживши на одяг та оточення, записав у бандити. Та в ті часи всіх, хто відрізнявся від бомжів і сільських, охрещували рекетирами. Але в Макара зроду не було бандитської жилки, і, знаючи його пристрасть до азартних ігор, грошей та шахрайства, я зрозумів, що він, скоріше за все, став ігровим. А через рік я вже сам його зустрів — на вокзалі. Я спізнювався на електричку додому і швидко йшов до перонів, він теж кудись поспішав, але в зворотному напрямку. Ми спершу розминулися на невеличкій вокзальній площі, повній люду, і не відразу впізнали один одного. Потім одночасно зупинилися — й обернулися. Макар тепер більше був схожий навіть на бомжа, а не на селянина — принаймні я, бідний студент-першокурсник, порівняно з ним був просто франтом. Певно, в його житті щось черговий раз круто змінилося і, судячи з його загнаного погляду, він не дуже хотів про це розповідати. А я дуже поспішав, і ми, кілька секунд постоявши отак і подивившись один на одного з відстані десяти метрів, розійшлися — кожен у свій бік.

Через кілька років Макар повернувся додому, до мами. У селі він пив, як усі, і захрясав у боргах, а потім знову щезав. Коли його не було, регулярно приходили й приїжджали його кредитори. Тьотя Катя спершу виплачувала його борги, поки могла, а далі — просто плакала. Вона до того часу вже геть погано ходила. Але оскільки завод знову закрили, пенсія була мізерна, то ходити їй доводилося дуже багато. Взимку — до лісу по хмиз (газ вони не провели — не було грошей, вугілля теж безкоштовно ніхто не дасть, а якщо не топити печі, то зовсім холодно жити). Влітку в лісі вона збирала шипшину, кизил і ще щось там, а також копала людям городи, щось вирощувала на своєму, й усе везла на ринок у місто на електричці — а до неї, як і до лісу, ой як неблизько. Заробить копієчку — себе нагодує й онучку, і Макара, якщо він удома. Багато за що вона бралася. Ноги ледве ходили, а бралася. Від свіжої, огрядної тьоті Каті зосталася сама хустка та хворі ноги якоїсь старої баби, а які очі в неї були, я не знаю — у них я старався не дивитися.