Терри Пратчетт - ВІльні малолюдці

Тіфані глянула вгору, роззявивши рота від здивування. Білі вітрила розвівалися на фоні грозових хмар, з яких не вщухаючи лився дощ.

Тіфані побачила такелаж і моряків, що сиділи на реях, і весело усміхнулась.

Корма корабля, на якому плив Веселий Моряк, зникла у стіні дощу та імли, але Тіфані встигла розгледіти самого капітана за штурвалом — білобородого і вбраного у жовтий дощовик. Він помахав Тіфані перш ніж судно розчинилося в тумані.

Тіфані спромоглася зіп’ятися на ноги і стати міцно на дні човна, яким кидало в розбурханому морі, наче тріскою. Вона прокричала до кита, що горою височів над ними:

— Ти маєш гнатися за ними! Ось як має бути! Ти за ним женешся, а вони — за тобою! Так казала Бабуня Болячка! Якщо ти риба-кит, то ти не можеш ослухатися! Так було у моєму сні! Такі мої правила! Мені краще знати, бо я цей сон бачила тисячу разів!

— Веєка либка! — верещав Погіршай.

І це здивувало Тіфані більше, ніж поява кита. Човен хитало на хвилях, а Тіфані уважно приглядалася до малого:

— Веєка либка! — повторив Погіршай.

— Правильно! — відповіла Тіфані радісно. — Велика рибка! А що цікаво у цій рибці, то це те, що кити — не риби! Це ссавці, як корови!

«Що це ти зробила? — почулись Задні Думки, коли фіґлі витріщились на неї, а човен закрутився у водяному вирі. — Він уперше сказав щось, що не стосується солодощів і пісяння, а ти його виправила ?»

Тіфані придивилася до кита. Не все було гаразд: це кит, який їй снився не раз після оповіді Бабуні Болячки, тож Королеві не так уже й просто втрутитись у не її історію.

Кит неохоче бовтався у воді, а тоді пірнув, щоб наздогнати корабель Веселого Моряка.

— Нема веєкої либки! — прокоментував Погіршай.

— Це ссавець… — зірвалося Тіфані з язика перш, ніж вона спам’яталась.

Фіґлі не зводили з неї очей.

— Він має навчитись говорити правильно, — пробурмотіла вона присоромлено. — Це поширена помилка…

«Небавом ти обернешся на таку собі міс Тік, — сказали Задні Думки. — Ти хочеш такою бути?»

— Так, — пролунав голос, і Тіфані усвідомила, що то її власний. Лють у ній закипала. — Так! Я така! Я уважна і мислю логічно, я перевіряю в книжках те, що мені невідоме! Коли я чую, що люди говорять неправильно, я серджуся! От зі сиром я дуже добре даю собі раду. Я читаю швидко! І я думаю! І завжди ношу із собою шворку! Ось така я!

Вона замовкла. Тепер уже й Погіршай на неї витріщався. Він закліпав оченятами.

— Велика молська колова втонула… — пискнув несміливо хлопчик.

— Так! Правильно! Розумничок! — відповіла Тіфані. — Вдома я дам тобі одну цукерку.

Вона зауважила, що Нак Мак Фіґлі, всі як один усе ще на неї схвильовано витріщалися.

— Можна далі веслувати? — спитав Пограб, нервово тягнучи руку. — Поки риба-кит, ой, корова сі не повернула?

Погляд Тіфані ковзнув повз фіґлів. Маяк уже недалеко. З крихітного острівця стирчала невеличка пристань.

— Так, веслуйте! І… дякую вам, — сказала вона, трохи вгамувавшись.

Корабель та кит зникли в стіні дощу, а море, майже спокійно, хлюпало об берег.

На камені при березі сиділа дрімка, випроставши перед собою бліді товсті ніжки. Вона вдивлялася в море і, здається, не звертала уваги на човен, що наближався до берега. «Вона думає, що вдома, — здогадалась Тіфані. — Я створила сон, який їй подобається».

Фіґлі висипали на пристань і прив’язали човен до пірса.

— Ми на місці, — сказав Пограб. — Відрубаємо дрімці голову і гайда додому!

— Ні! — вигукнула Тіфані.

— Але то…

— Не чіпайте їй. Просто… не чіпайте її і все. Дрімка нас не зачіпить.

«І вона знає, яким має бути море, — додала Тіфані про себе. — Вона сумує за морем. Ось чому сон такий реалістичний. Сама б я так не зробила».

З моря виповз краб і сів поруч з дрімкою — мріяти свої крабові сни.

«Здається, дрімка застрягла у власному сні, — подумала Тіфані. — Цікаво, а вона колись прокинеться, чи ні?»

Тіфані повернулась до Нак Мак Фіґлів:

— Я завжди прокидалася, коли приходила до маяка, — мовила вона.

Фіґлі уважно розглядали червоно-білу вежу і всі як один оголили шабелини.

— Ми Крулеві не довіряємо, — сказав Пограб. — Вона вроїть тобі думку, що ти в безпеці, і коли ти втратиш пильність, вона нападе. Вона за дверима стоїть, зуб даю. Тому ми заходимо перші!

Це був план. Не пропозиція. Тіфані кивнула і спостерігала, як Нак Мак Фіґлі скупчилися навколо маяка.

Коли на пристані залишились тільки вона з Погіршаєм та непритомним Роландом, Тіфані вийняла з кишені ропуха. Той розплющив очі і втупився в море.