Та, хоч як це дивно, найбільше старого джентльмена насторожила одна невеличка деталь. На великому столі з дорогого дерева лежав потріпаний примірник Борела, на полях і між рядками якого було багато нерозбірливих Кервенових нотаток. Книга була розгорнута посередині, і в одному абзаці рядки були підкреслені настільки жирними нерівними лініями, що гість не втримався й прочитав його. Чи то сам зміст виділеного фрагмента справив таке враження, чи надмірний запал, з яким читач його підкреслював, — невідомо, та щось у цьому всьому було таке, що вплинуло на гостя дуже прикрим чином. Він згадував цей уривок до кінця своїх днів, записав його з пам’яті до свого щоденника, а одного разу навіть процитував своєму близькому товаришеві доктору Чеклі, тим самим вельми його розхвилювавши. Ось про що там йшлося:
«Персть тваринна може бути таким робом заготовлена та збережена, щоби мудрий Чоловік мав цілий Ноїв ковчег у своїм кабінеті і, якщо йому забажається, міг відживити детальну подобу Тварини з її праху; так само схожою Методою із персти людської Філософ може, без будь-яких протизаконних чарів, викликати Подобу свого мертвого Пращура із тліну, в який його Тіло обернулося».
Утім, найлиховісніші чутки про Джозефа Кервена ширилися біля корабельних доків у південній частині Таун-стріт. Моряки — народ забобонний: просолені морські вовки, з яких складалися команди шлюпів, що роками перевозили ром, рабів і патоку [111] Тут ГФЛ згадує т. зв. тристоронню торгівлю, коли з Нової Англії до Африки везли ром та інший крам, там за це купували рабів і доправляли до Вест-Індії, обмінювали їх на цукор, патоку тощо, і потім ці товари знову везли до Нової Англії. Корабельні магнати Род-Айленда були найбільше задіяні в такому бізнесі у XVIII ст.
, які ходили під вітрилами прудких каперів та великих бриґів, що належали Браунам, Кроуфордам і Тіллінґастам, нишком робили дивні захисні знаки, коли помічали худу, ледь сутулу, світловолосу й оманливо молоду постать Кервена, який заходив до свого складу на Дублон-стріт або розмовляв із капітанами і суперкарґо [112] Представники власника вантажу на кораблі.
біля довгого причалу, де похитувалися на якорях його кораблі. Навіть власні Кервенові службовці й капітани ненавиділи й боялися його, а всі його моряки були набродом покручів із Мартиніки, Сент-Естатіуса, Гавани і Порт-Рояля [113] Чотири найбільші порти Вест-Індії у XVIII ст.
. Насправді, найбільше у старому дивакові всіх лякало саме те, наскільки часто в його команді змінювалися моряки. Прийшовши у порт, команда розсіювалася містом; дехто йшов у тих чи інших справах, та коли всі знову збиралися на борту, то майже щоразу бракувало кількох чоловік. Втім, усі добре пам’ятали, що ті справи стосувалися ферми на Потаксетському шляху, і що звідти мало хто повертався на корабель, тож незабаром Кервенові стало важко добирати й утримувати свою химерну команду. Майже щоразу, почувши історії про провіденські причали, кілька людей дезертирували, і їм ставало все важче знаходити заміну у Вест-Індії.
До 1760 року Джозефа Кервена майже всі стали цуратися. Його підозрювали у таємничих жахіттях і демонічних зв’язках, які виглядали то зловісніше, що важче їх було пояснити, зрозуміти чи навіть довести. Останньою краплею стало загадкове зникнення солдатів 1758 року. У березні та квітні того року два королівські полки на шляху до Нової Франції квартирували у Провіденсі [114] Королівські (британські) війська у той час прямували до Нової Франції (Канади) через Семилітню війну 1756–1763 років, у якій британці та французи воювали за колонії.
, і за той час вони вельми зменшилися — набагато більше, ніж унаслідок простого дезертирства. Побутували чутки, що Кервена часто помічали за розмовою з «червоними мундирами», а коли вони почали зникати, то всі одразу пригадали історії про його моряків. Невідомо, щоб трапилося з рештою вояків, якби вони не отримали наказ рухатися далі.
А тим часом мирські справи торговця процвітали. Він мав негласну монополію на міську торгівлю селітрою, чорним перцем та корицею і в імпорті мідних виробів, індиґо, бавовни, вовни, солі, такелажів, заліза, паперу та різного англійського краму заввиграшки обійшов усі торгові спілки, окрім Браунів. Такі крамарі, як Джеймс Ґрін із Чипсайду, який тримав магазин «Слон», Рассели з-навпроти Великого Мосту з магазином «Золотий Орел» чи Кларк і Найтінґейл із «Рибою на Пательні», що біля «Нової Кав’ярні», майже повністю залежали від Кервена, який постачав їм товари; а його домовленості з місцевими винокурами, нарраґансеттськими молочниками і конярами, а також із ньюпортськими виробниками свічок зробили його одним із найбільших експортерів у колонії.
Читать дальше