Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

У вищих колах також полюбляли попліткувати про дім Кервена, оскільки по приїзді він поступово влився у церковне і торговельне життя міста і, властиво, зазнайомився з поважними людьми, з якими міг підтримувати товариство завдяки хорошій освіті. Він був із добропорядної родини: салемські Кервени, чи Корвени, були відомі у всій Новій Англії. Згодом з’ясувалося, що Джозеф Кервен замолоду багато подорожував, деякий час пожив у Англії і принаймні двічі здійснив подорож на Схід, а за манерою спілкуватися — коли він був такий ласкавий її проявити — Кервен справляв враження освіченого й вихованого англійця. Та з тих чи тих причин його зовсім не цікавили інші люди. Хоча він ніколи й не проганяв гостей, та був завжди таким замкнутим і заглибленим в себе, що ніхто не наважувався з ним заговорити, побоюючись, що будь-які слова звучатимуть безглуздо.

Іноді в його поведінці проступала якась таємнича, ущиплива насмішка, ніби він зневажав усіх людей за їхню тупість, бо сам уже встиг побувати у дивніших, яскравіших світах. Коли 1738 року з Бостона приїхав відомий своєю дотепністю доктор Чеклі, щоб зайняти посаду пастора у Королівській Церкві, він, звісно, завітав до Кервена, про якого так багато встиг почути; та йому не довелося надовго там затриматися — за його словами, у бесіді з господарем він відчув якусь зловісну затаєність. Якось одного зимового вечора, обговорюючи Кервена з батьком, Чарльз Ворд сказав, що ладен був би багато віддати, аби дізнатися, що ж насправді старий дивак сказав був тому спритному ксьондзові, та всі щоденникові записи погоджуються на тому, що доктор Чеклі навідріз відмовився повторювати почуте вголос. Добродій був неабияк шокований і звідтоді при кожній згадці про Джозефа Кервена втрачав свою славнозвісну витончену дотепність.

Дещо зрозумілішою була причина того, чому інший пан з вищих кіл уникав цього чванливого відлюдника. 1746 року пан Джон Меррітт, літній джентльмен з літературними і науковими вподобаннями, приїхав із Ньюпорта до Провіденса, який стрімко розвивався і заживав дедалі більшої слави, й побудував собі резиденцію на Перешийку, де зараз елітний район. Він жив у комфорті й розкошах, першим у місті став тримати екіпаж і ліврейних лакеїв і дуже пишався своїм телескопом, своїм мікроскопом і своєю добірною бібліотекою англійських та латинських книжок. Почувши про Кервена як про власника найкращої книгозбірні у Провіденсі, пан Меррітт одразу ж його навідав і був прийнятий значно ґречніше, ніж усі попередні візитери. Він був захоплений розмаїттям Кервенової бібліотеки, яка, окрім давньогрецьких, латинських та англійських класиків, містила також дивовижну колекцію філософських, математичних та наукових праць, зокрема Парацельса, Аґріколи, ван Гельмонта, Сільвія, Ґлаубера, Бойля, Бургаве, Бехера і Шталя [99] Науковці й алхіміки доби Відродження. Парацельс (справжнє ім’я Філіп Ауреол Теофраст Бомбаст фон Гогенгайм, 1493–1541) — німецько-швейцарський медик. Ґеорґіус Аґрікола (Ґеорґ Павер, 1494–1555) — німецький вчений, мінералог. Ян Баптист ван Гельмонт (1580–1644) — бельгійсько-голландський хімік, головно відомий за відкриття вуглекислого газу. Франциск Сільвій (1614–1672) — німецький вчений, який заснував ятрохімічну школу медицини і вважав, що всі біологічні явища базуються на хімічних реакціях. Йоганн Рудольф Ґлаубер (1604–1668) — німецько-голландський хімік, займався солями і кислотами. Роберт Бойль (1627–1691) — англо-ірландський хімік, співзасновник Лондонського королівського товариства. Герман Бургаве (1668–1738) — голландський лікар, головна заслуга якого у тому, що він зібрав і систематизував більшість відомих на той час медичних відкриттів. Йоганн Йоахім Бехер (1635–1682?) — німецький хімік, який вивів теорію горіння, що привела Ґеорґа Ернста Шталя (1660–1734) до теорії флогістону. , тож Кервен запропонував йому відвідати свою лабораторію на фермі, куди він раніше нікого не запрошував, і вони відразу ж вирушили туди в екіпажі пана Меррітта.

Пан Меррітт стверджував, ніби не бачив на фермі нічого особливо страшного, але згадав, що самого погляду на книжки з ворожбитства, алхімії та теології, які Кервен зберігав у вітальні, було достатньо, щоб викликати в нього довічну огиду. Ймовірно, вираз обличчя власника під час оглядин також зіграв значну роль у створенні цього враження. Незвичайна колекція, окрім класичних праць, які навіть пан Меррітт не хотів би мати у своїй бібліотеці, містила практично всіх відомих людству каббалістів, демонологів та чародіїв і була скарбницею знань у вельми сумнівних царинах алхімії та астрології. Там були Гермес Трисмегіст у редакції Менара [100] Гермес Трисмегіст (тричі великий Гермес) — гіпотетичний автор низки окультних та алхімічних праць, написаних давньогрецькою та латиною в межах І—ІІІ ст. н. е. Луї Ніколя Менар опрацював їх і видав 1866 року, тож для Кервена 1746 року було дещо проблемно володіти цією редакцією. , Turba Philosophorum [101] «Бесіда філософів», або «Товариство філософів» (публ. 1613) — праця італійського алхіміка Ґульєльмо Ґратаролі (1516–1568). , Liber Investigationis Ґебера [102] Ґебер — єдине відоме ім’я алхіміка, який жив у XIV ст. Вказаної праці серед його книг, які дійшли до нас, немає. Можливо, ГФЛ мав на увазі De Investigationis Perfecti Magisterii — одну з частин De Alchimia Libri Tres (1531). , Ключ до мудрості Артефіуса [103] Артефіус (XII ст.) — алхімік, якому приписують авторство праці Clavis Majoris Sapientiae (публ. 1609). , кабалістична книга Зоар, [104] Збірка єврейської окультної літератури, в якій розкриваються принципи кабалістики і подаються коментарі до Тори. праці Альберта Великого в редакції Пітера Джеммі [105] Albertus Magnus (1200?—1280) — домініканець, учитель Томи Аквінського; займався, зокрема, алхімією, за що після смерті здобув славу серед окультистів. Петрус Джеммі підготував перше 21-томне видання його праць (1651). , Ars Magnaet Ultima Раймунда Луллія в редакції Цецнера [106] Рамон Ллулл (1232/33–1315/16) — каталонський містик і неоплатоніст. Працю Arsmagna написав 1305–1308, Лазар Цецнер видав її 1598 року. , Thesaurus Chemicus Роджера Бейкона [107] Роджер Бейкон (1220?—1292?) — британський філософ, францисканець. Йому приписується авторство найголовнішої книги з алхімії Speculum Alchemiae (1541). Існування Thesaurus Chemicus не підтверджене. , Clavis Alchimiae Фладда [108] Роберт Фладд (1574–1637) — британський лікар, містик і окультист. Його праця Clavis Philosophiaeet Alchymiae була вперше опублікована 1633 року. і De Lapide Philosophico Трітенія [109] Йоганн Трітеній (1462–1516) — німецький алхімік і маг, написав працю Про Філософський камінь (публ. 1619). . Особливо багато в Кервена було середньовічних єврейських та арабських авторів. Пан Меррітт узяв до рук фоліант під назвою Qanoon-e-Islam [110] Звичаї мусульман Індії — праця Джафара Шаріфа, яку переклав англійською Ґ. А. Герклотс у 1832 році. Схоже, ГФЛ натрапив на цю книгу в Encyclopaedia Britannica у статті «Magic», оскільки там не зазначена дата публікації перекладу, а Кервенові було б нелегко її отримати за 100 років до того. і аж зблід, коли виявилося, що під обкладинкою насправді був Некрономікон — заборонена книга божевільного араба Абдула Альхазреда, про якого він чув стільки жахливих речей кількома роками раніше, після відкриття страхітливих обрядових звичаїв у маленькому рибальському селі Кінґзпорт, що в провінції Массачусетс-Бей.