Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Коли Чарльз трохи підріс, почалися його славнозвісні прогулянки — спочатку він нетерпляче тягнув за собою няньку, а потім уже сам замріяно блукав вулицями. Він спускався все далі й далі тим майже прямовисним схилом, щоразу віднаходячи старіші й химерніші закутки давнього міста. Часом він безцільно блукав крутою Дженкес-стріт з її високими мурами та колоніальними шпилями, підходив до рогу Бенефіт-стріт, де перед ним поставала дерев’яна будівля з парними дверима, обрамленими іонічними пілястрами [91] Піля́стра — плаский вертикальний прямокутний у плані виступ на поверхні стіни, який зовні схожий на колону. , а біля неї — старий будинок із двосхильним дахом, біля якого ще збереглася присадибна ділянка, і великий дім судді Дурфе — занепалий пережиток ґеорґіанської розкоші. Тут вулиця робилася глухішою, але величні в’язи своєю тінню оживляли її, і хлопець прогулювався вздовж довгих рядів дореволюційних будинків з великими центральними димарями і класичними дверима головного входу. Зі східного боку будинки стояли на високих підмурках, і до них вели два марші обрамлених парапетами сходинок. Юний Чарльз любив уявляти, якими вони були в ті часи, коли вулиця була ще новою, і немов бачив червоні підбори та напудрені перуки людей, які снували фарбованими хідниками, що зараз виглядали змарнілими від віку.

Із західного боку пагорб був так само стрімкий, спускаючись до Староміської вулиці, яку засновники міста заклали на березі річки ще 1636 року. Там було багато провулків, у яких купчилися похилені старовинні будинки; та хай би який він був захоплений цим усім, все ж не наважувався спуститися у їхні правічні глибини, боячись, що вони можуть виявитися примарами або воротами в незнані жахіття. Значно безпечнішим йому видавалося прогулюватися вздовж Бенефіт-стріт повз залізний паркан цвинтаря біля церкви св. Йоана, повз задвірки Колоніального Дому, зведеного 1761 року, та напіврозвалений фасад заїзду «Золотий М’яч», в якому свого часу зупинявся Вашинґтон. На Мітинґ-стріт, яка раніше звалася Казематною вулицею, а потім Королівським Трактом, він любив підводити голову і роздивлятися на сході стрімку дугу сходів, збудованих для полегшення підйому на пагорб, а далі опускати погляд на захід — на стару цегляну колоніальну школу, через дорогу від якої стоїть будинок із зображенням голови Шекспіра, де до революції друкувалися Провіденс гезет і Кантрі-джорнал. За ними розташовувалася чепурна Перша Баптистська церква, зведена 1775 року, яка пишалася своєю неповторною дзвіницею роботи Ґіббса, в оточенні ґеорґіанських дахів та башточок. Звідси й у південному напрямку місто ставало ошатнішим, розквітаючи чудовими старовинними маєтками. Та дрібні доісторичні провулочки круто спускалися на захід, зі своїми гострими шпилями схожі на примар; вони все більше занепадали, перетворюючись на мальовничі руїни. Стара набережна, здавалося, ще пам’ятає величні часи, коли повз неї пропливали кораблі Ост-Індської компанії, часи багатомовні й брудні, з недогнилими причалами та тьмяноокими морськими ліхтарями. З тих прадавніх часів збереглися назви провулків: Поштовий, Виливковий, Гривенний, Копійчаний, провулки Червінців, Срібняків, Дублонів, Соверенів, Ґульденів, Доларів та Центів.

Коли він трохи підріс і став хоробрішим, юний Ворд іноді відважувався спускатися у цей чорторий розвалених будинків, розбитих вікон, поруйнованих сходів, перекошених балюстрад, темних облич і невідомих запахів. Він звертав від Саут Мейн до Саут Вотер, досліджуючи корабельні доки, де ще стояли шхерні пароплави [92] Невеличкі суденця, призначені для плавання вздовж посіченої невеличкими затоками берегової лінії — «шхерів». , а тоді повертався у північному напрямку повз товарні склади з крутими дахами, збудовані 1816 року, і широку площу біля Великого Мосту, де ще стоїть Критий Ринок, зведений 1773 року, зі своїми давніми арками. На цій площі він часто зупинявся, щоб насолодитися виглядом чарівного середмістя, яке здіймалося на східному схилі річки, прикрашене двома ґеорґіанськими шпилями і увінчане церквою Християнської науки, як Лондон увінчаний собором Святого Павла. Найбільше він любив приходити туди надвечір, коли призахідне сонце торкає променями Ринок і фарбує в золото старі дахи й дзвіниці, і магічна атмосфера оповиває причали, де давним-давно ставали на якір кораблі Ост-Індської торгової компанії. Від довгого споглядання йому ставало майже млосно, він сповнювався поетичної любові до цього місця і з таким серцем у сутінках підіймався схилом додому повз стару білу церкву і вузькі стрімкі провулки, де у маленьких вікнах і ліхтарях над сходами з вигадливими кованими поручнями починали мерехтіли жовті вогники.