Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Чарльз Ворд змалку захоплювався старожитностями — поза сумнівом, завдяки багатовіковому містові, в якому жив, і пам’яткам давнини, якими повнився старий батьківський маєток на пагорбі, що на Проспект-стріт. З роками його любов до старожитностей лише зросла, тож історія, генеалогія та вивчення колоніальної архітектури, побуту й ремесел невдовзі витіснили все інше зі сфери його зацікавлень [89] Через кілька місяців після написання роману ГФЛ зауважив у своєму щоденникові, що почав віддалятися від літератури до вивчення архітектури та старожитностей. У нього також була велика бібліотека з колоніальної історії, архітектури та побуту. . У справі його божевілля дуже важливо пам’ятати про ці уподобання Ворда, бо хоча вони і не становили його основи, проте посідають важливе місце у зовнішніх проявах хвороби. Лакуни в його знаннях, які помітили психіатри, стосувалися виключно сучасних подій, проте їх з надлишком компенсувала вельми глибока обізнаність із речами, що стосувалися минулих часів, що було виявлено під час ретельного опитування. Складалося враження, що завдяки якомусь невідомому виду самонавіювання пацієнт буквально переносився у минуле. Дивним було те, що Ворда, здавалося, більше не цікавили старожитності, з якими він був так добре обізнаний. Либонь, він уже вивчив усе, що міг, і втратив до цього інтерес. Усі свої останні потуги юнак вочевидь спрямовував на опанування загальновідомих речей сучасного світу, які повністю стерлися з його свідомості. Він ретельно приховував цю свою необізнаність, але для кожного, хто спостерігав за ним, було очевидно, що вибір книжок для читання і всі розмови були зумовлені несамовитим прагненням набути знань про власне життя і про повсякдення та культурне підґрунтя двадцятого сторіччя, які у нього мали б бути з огляду на рік його народження і здобуту свого часу освіту. Зараз психіатри дивуються, як утікач дає собі раду в цьому складному сучасному житті, зважаючи на фрагментарність інформації, якою він володіє. Більшість вважає, що він заліг на дно у якомусь скромному й невибагливому місці, доки обсяг його знань про сучасність не досягне задовільного рівня.

Початок Чарльзового божевілля став причиною багатьох суперечок між лікарями. Доктор Ліман, авторитетний бостонський медик, відносить його до 1919–1920 років, коли юнак закінчував школу Мозеса Брауна. Тоді він раптово перекинувся з вивчення історії на окультизм і відмовився вступати до коледжу, оскільки, за його словами, індивідуально займався значно важливішими дослідженнями. Про це беззаперечно свідчить зміна Чарльзової поведінки в той час, особливо його постійні пошуки в міському архіві та на старих кладовищах однієї могили, датованої 1771 роком, — могили його предка на ім’я Джозеф Кервен. Ворд заявляв, що знайшов деякі його папери за дерев’яними панелями у старому маєтку в провулку Олні на Стемперз-Хілл, який збудував і в якому мешкав Кервен. Словом, немає сумнівів, що взимку 1919–1920 року з Вордом сталася велика зміна, оскільки він різко припинив свої дослідження старожитностей і відчайдушно занурився в окультизм, час від часу виїжджаючи за кордон та іноді перемежовуючи ці заняття хіба з пошуками тієї могили.

Проте доктор Віллетт не погоджується з таким поглядом, аргументуючи власну думку близьким і тривалим знайомством із пацієнтом, а також деякими страхітливими відкриттями та висновками стосовно його стану. Ці відкриття та висновки справили на нього величезне враження; його голос досі тремтить, коли він говорить про них, і дрижить рука, коли намагається про них писати. Віллетт визнає, що зміни 1919–1920 років сталися цілком закономірно як провісники подальшого розладу, що сягнув апогею 1928 року в страшному й непоясненному божевіллі. Втім, спираючись на особисті спостереження, він вважає, що тут межу необхідно проводити чіткіше. Зважаючи на те, що юнак завжди був неврівноважений, невротичний та надто вразливий до потойбічних проявів світу, що його оточував, лікар відмовляється припускати, що ранні переміни насправді свідчили про втрату глузду. Натомість він вірить твердженням самого Чарльза, ніби той відкрив, чи то відшукав щось таке, що справляло дивовижний і всеохопний ефект на людську свідомість. Справжнє юродство, стверджує лікар, настало пізніше — після віднайдення портрета і давніх записів Кервена, після подорожі до дивних чужоземних місць та моторошних молитов, проспіваних за таємничих обставин, після відповідей на ці молитви і листа, написаного в стані потьмарення свідомості, після хвилі вампіризму та зловісних потаксетських пересудів, а також після того, як пам’ять пацієнта витісняла сучасні йому знання, зник голос, а зовнішній вигляд, риса за рисою, змінився настільки, що цього неможливо було не помітити.