Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Ті з небагатьох, хто навідував будинок Уотлі, зазвичай заставали Лавінію на самоті на першому поверсі, а з другого, забитого дошками, у цей час долинали крики і гучний тупіт ніг. Вона ніколи не розповідала, що її батько з малим роблять там нагорі, але одного разу зблідла як полотно і перелякалася абсолютно неадекватно до ситуації, коли вуличний торговець рибою, жартуючи, натиснув на клямку замкнених дверей, що вели на другий поверх. Той торговець потім розповідав гульвісам у Данвічі, що він начебто чув цокіт кінських копит нагорі. Гульвіси замислились, міркуючи про двері, хідник і худобу, що зникала настільки швидко. А тоді здригнулися, згадавши оповідки про молодість Старого Уотлі, про дивовижі, які можна прикликати з-поза меж світу, якщо в урочний час пожертвувати тельця язичницьким богам. Через деякий час помітили, що собаки ненавидять і бояться усього обійстя Уотлі так само люто, як вони ненавиділи і боялися самого молодого Вілбура.

У 1917 році прийшла війна, і сквайр Сойєр Уотлі, як голова місцевої призовної комісії, робив усе можливе, нашкрібаючи серед молодиків Данвіча квоту для відправки у табори військової підготовки. Уряд, стривожений ознаками занепаду та виродження у всьому регіоні, відправив кількох офіцерів та медичних експертів на розслідування; читачі новоанглійських газет ще можуть пригадати його результати. Власне, публічність цих досліджень навела репортерів на слід Уотлі і спонукала Бостон Ґлоуб та Аркгемський Вісник опублікувати провокативні фейлетони про обдарованість молодого Вілбура, чорну магію Старого Уотлі, заставлені дивними книжками полиці, зачинений і забитий дошками другий поверх старовинної ферми, дивовижі всього краю і незрозумілі голоси на пагорбах. Вілбурові на той час було чотири з половиною роки, на вигляд йому можна було дати всі п’ятнадцять. На його губах і щоках засіявся жорсткий темний поріст, а голос почав ламатися.

Ерл Сойєр вирушив до обійстя Уотлі в супроводі гурту репортерів та операторів і спробував звернути їхню увагу на дивний запах, який тепер, здається, просочувався й назовні із забитого горішнього поверху. Це був, за його словами, той самий запах, що він відчув у покинутому сараї для інструментів, коли закінчилися ремонтні роботи, той самий запах, що нагадував сморід, який іноді можна було відчути біля кам’яних кружал у горах. Данвіцький люд читав надруковані історії, посміюючись із очевидних помилок. Зокрема, вони не могли зрозуміти, чому писак настільки турбує те, що Старий Уотлі завжди платив за худобу старовинними золотими монетами. Що ж до самих Уотлі, то вони завжди зустрічали відвідувачів з погано прихованою неприязню, хоч і не наважувалися привертати до себе ще більше уваги грубим спротивом чи відмовою говорити.

Упродовж наступного десятиліття хроніки родини Уотлі цілком вписувалися у плин життя цієї понурої общини, з періодичними загостреннями лише на час оргій у Вальпургієву ніч та напередодні Дня всіх святих [213] Щорічне приурочене до жнив свято, яке у деяких англомовних країнах північної півкулі відзначають у проміжку між 1 серпня і 1 вересня. . Двічі на рік вони запалювали вогні на верхівці Вартового Пагорба, і в ті дні гора починала здригатися все сильніше і сильніше; проте решту року вони просто займалися собі своїми дивними й лиховісними справами на усамітненій фермі. З часом гості стали божитися, що звуки із забитого горішнього поверху долинали навіть тоді, коли все сімейство було на першому поверсі, і почали розмірковувати, наскільки швидко чи, навпаки, повільно помирає жертовна корова чи бичок. Велася мова про те, щоб поскаржитися Спілці запобігання жорстокості щодо тварин, але до цього так і не дійшло, бо данвіцький люд ніколи не горів бажанням привертати до себе увагу сторонніх.

Близько 1923 року, коли Вілбур був десятирічним хлопчиком, чий розум, голос, постава і бородате обличчя створювали враження цілковитої зрілості, на старому обійсті настала нова епоха столярування. Всі роботи проводилися на зачиненому горішньому поверсі, а з дерев’яних відходів люди зробили висновок, що малий з дідом викинули звідти все начиння, знявши навіть підлогу мансарди, в результаті чого утворився широкий відкритий простір поміж першим поверхом і гостроверхим дахом. Вони навіть знесли центральний комин, натомість прилаштувавши до іржавої печі ненадійну бляшану трубу ззовні фасаду.

Наступної після цих подій весни Старий Уотлі звернув увагу на все більші зграї дрімлюг, що прилітали з Долини Холодного Джерела і ночами кричали у них попід вікнами. Він вбачав у цьому певний знак і повторював завсідникам Озборна, що, мабуть, скоро настане його час.